Виховна година на тему: «Висока мамина любов»

Пушкар Олена Борисывна – класний керівник 6 класу Салтиківського НВК

         Ведуча. Добрий день, шановна родино. Так, я не помилилася, бо думаю, що сьогоднішнє свято з’єднало нас у велику родину. Шановні батьки, гості, діти, запрошуємо вас до нашої родини на хліб та сіль, на слово щире.

Учні. Весна! Не даремно вона жіночого роду. Весна – пробудження, початок здійснення найкращих мрій і сподівань. Вона наша радість і любов, усе те, що ми бачимо у матері, жінці, сестрі, бабусі. Весна і жінка, весна і мати – це краса і любов, мир і радість, це вічність нашого життя.

Дзвенять струмки, мімози пахнуть ніжно ,

І сонця промінь б’є в гладінь вікна.

Свої пелюстки розпустив підсніжник –

Це свято жінки нам несе весна.

А жінка буває на весну так схожа:

То тиха й привітна, а то непогожа,

То окропить сльозою, то сонцем засліпить,

То прагне зими, то біжить уже в літо.

А жінка, як весна цвітом багата,

На ніжність, добро, материнство і свято.

Як травень погожий зігріє душею –

Нестрашно негоду чекати із нею!

Весна у природі – незвідане диво,

Так само і жінка буває вродлива,

Буває примхлива, буває чутлива,

Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Танець

         Учні. Стоїть на землі Мати – вища і святіша від усього сущого на землі. Мати. Матуся. Усе найкраще, наймиліше, найдорожче, найрідніше ввібрали  в себе ці сонячні слова. Задовго до народження дитини і до останньої хвилини власного життя серце матері віддане дітям, сповнене турбот про доню чи сина, навіть коли вони вже давно дорослі, мають свою родину. Чи не тому матері не мають віку? Молода, в літах, чи зовсім старенька – мати все одно залишається найближчою, найріднішою.

Стоїть матуся світла, мов Великдень,

Як свічечка в каплиці край села.

І все буденне враз стає величним,

Здається, що немає в світі зла.

Стоїть – наче небо стало вищим,

Цілує промінь лагідний уста.

Вона за все пробачить як Всевишній,

За сіль сльози і за того листа,

Що серце написати не зуміло,

За роки посивілі самоти…

Матусю, з яких джерел та сила,

Що помагає вам свій хрест нести?

Ні з чим не зрівняти мамину посмішку – стільки ж вона дарує нам тепла. Так ще раз мені хочеться, щоб не зникала з маминого обличчя, а жила, щоб світилися мамині очі й освітили для тебе всі дні.

Кожну риску згадаю незабутню твою,

Пам’ятаю з колиски я усмішку твою,

Від нещастя врятує, добре знаю це я –

Мати, мама, матуся найдорожча моя.

Крізь роки і розлуки чую співи твої,

Бачу теплії руки, бачу коси твої.

Каже правду святую, добре знаю це я

Мати, мама, матуся найдорожча моя.

Тільки вдачу пророчить побажання твоє,

Бачу рідні я очі, чую слово твоє.

Щастям горе затулить добре знаю це я

Мати, мама, матуся найдорожча моя.

Пісня «Там де мама моя»

         Матуся. . . З цим іменем у нас асоціюється все добре, щире, людське. Це той дужий птах, який розкрив нам крила, дав дорогу в життя. Це людина, перед якою ми завжди в боргу, вона завжди йде з нами по життю, підтримує нас у годину печалі і радості. Мати – Берегиня домашнього вогнища, яка зігріває душі теплом, ласкою, щирою любов’ю.

         Мамо! Немає милішого слова,

         Ти ж бо життя і творіння основа.

         Пензель, перо надихалось тобою

Вічна ти в пісні – з болем, любов’ю.

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мама на білому світі була.

Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі вам, мамо, за вічну любов

І щедру, незмірную ласку.

Схилялось над ліжком привітно чоло,

Дрімали натомлені очі…

Спасибі вам, мамо, за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

Нагороджена  я любов’ю, -

Хай святиться повік ім’я!

Зичу доброго вам здоров’я,

Берегине, нене моя.

Пісня  

         Учень. Мама – найдорожча, найрідніша людина на землі. Мамині очі, які випромінюють розуміння і ласку, мамині руки, які ніколи не знають спочинку, мамине серце, яке ніколи не стомлюється чекати до рідного порогу.

         Мамині руки – колиска моя,

Хліб у долонях, що сонцем сія,

Крила мої у годину розлуки,

Мамині руки, мамині руки.

Руки твої – то веселки крило,

Пісня й життя – все на нім зацвіло.

В небо до зір ти мене піднесла,

Мамо, матуся моя.

Руки твої – васильки і жита,

Руки твої – наші юні літа.

Вірна любов не зав’яне, жива,

Мамо, матусю моя.

Вчитель. У нашому бурхливому житті не вистачає місця для почуттів, і дорослі, і діти їх приховують. Давайте не будемо скупитися на слова, на сльози радості й гордості за своїх батьків й дітей.

Мати. Ну як було б без тебе,

Дитя моє, моя ти люба втіхо?

Як дню без пісні, як без сонця небу –

Отак мені було б без твого сміху.

Без рученят, промінчиків ласкавих,

Що світ увесь готовий обійти,

Без оченят – таких веселих, жвавих,

Від котрих і на хвильку не сховатись.

В тобі – мої світання нерозквітлі,

Мої чекання, радощі й тривоги,

В тобі моя любов велика й світла,

Моїх надій розкрилені дороги.

Життя моє в тобі, і сонце й квіти,

Й дощики ніжні з весняного сміху.

Ну як мені, ну як без тебе жити,

Дитя моє, моя незрадна втіхо!

Пісня «Мамина вишня»

         Вчитель. Немає кращої любові, як любов материнська, бо всі любові цвітуть і перецвітають, а любов материнська вічна, вона вічно пестить і гріє серця своїх дітей. А серце матері - невичерпне джерело чудес.

Інсценізація. М.Вороний «Легенда»

         Дівчину вродливу юнак покохав;

         Дорожче від неї у світі не мав.

         І клявся, божився, що любить її

         Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

         «Тебе я кохаю, за тебе умру…

         Віддам за кохання і неньку стару!»

         Та мила його не боялась гріха:

         Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

         Всміхнулась лукаво і каже йому:

         «Не вірю, козаче, коханню твому…»

         «Як справді кохаєш, як вірний єси,

Мені серце неньки живе принеси».

Юнак мов стерявся: не їв і не спав,

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин:

Мов кат, витяв серце у матері син…

І знову до милої, з серцем в руках,

Побіг і скажений гонив його жах.

Ось-ось добігає, не чуючи ніг…

Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько неньчине кров’ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло…

В останнє озвалось до сина в ту мить:

«Мій любий, ти впав…

Чи тебе не болить?!»

         Вчитель. Незабаром, мов лелеки у вирій, розлетитесь ви із теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини і збере вас, мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить мамина пісня у ваших серцях. Озветься вона червоною калиною у лузі, стрункою тополею у полі, кучерявою вербою над водою. І де б не бели, нехай завжди до вас прилітають легкокрилі лебеді з отчого дому.

         Де б не був ти додому не раз повернись,

         Де б не був ти батькам до землі поклонись.