ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА-ПАТРІОТА

О. Г. Іванова,

м. Козятин, Вінницька обл.

Вашій увазі пропонується розробка виховної години для учнів старших класів, метою якої є формування патріотизму, громадянськості, виховання любові до Батьківщини.

В ч и т е л ь. Чи потрібно виховувати з громадянина патріота? Сьогодні ми спробуємо дати на це питання відповідь, аргументуючи, доводячи всім присутнім свої думки, позиції. У мене в руках символічний мікрофон, який слугуватиме доступом до виступу Під час обговорення ми будемо передавати його всім бажаючим, хто захоче висловити свою думку Тож, розпочинаємо!

Зверніть, будь ласка, увагу на епіграф:

Де хто народився, там і в пригоді станеться.

Шукай добра на стороні, а дім люби по давнині.

За морем тепліше, а в нас світліше.

(Народні прислів’я та приказки)

Людина народжується не на безлюдному острові, а в певній сім’ї, в певному суспільстві, і за різних обставин свого життя спілкується з різними представниками оточуючого середовища, в якому вона живе, навчається, працює. Для того щоб людина могла існувати як біологічна жива істота, їй потрібно мати їжу одяг, житло. Оскільки людина живе у суспільстві, їй як члену суспільства необхідно мати змогу вчитися, працювати, бути вільною і рівноправною з усіма іншими людьми. Оскільки людина живе у державі, то вона має з нею правовий зв’язок. 3 чим можна порівняти Батьківщину?

(Символічний мікрофон передається доповідачеві, який повинен швидко відповідати на запитання або висловлювати свою думку чи позицію.)

Учень І. Україна для кожного з нас — це Батьківщина, яка подібна до величезного дерева, на якому не порахувати листя. I усе, що ми робимо доброго, додає йому сили. Але будь-яке дерево має корені. Без коренів його повалив би навіть несильний вітер. Корені живлять дерево, зв’язують його із землею.

«Без кореня і полин не росте»,— говорить народна мудрість. Корені — це те, чим ми жили вчора, рік тому. Це наша історія.

Вчитель. Чи згодні ви з тим, що нашій державі довелося пережити неймовірні зусилля для того, щоб здобути незалежність?

Учень 2. Україна — вільна незалежна держава, яка разом із світовою спільнотою впевнено крокує шляхом демократії. Але так було не завжди. Мабуть, важко знайти у світі будь-який інший народ, який подібно до українського мав би таку нелегку і драматичну історію. Майже протягом всього свого існування йому доводилося вести боротьбу проти чужеземного поневолення. Тільки протягом 150 років, з XVIII ст., Україна змушена була перебувати під владою чужих імперій (Російської і Австро-Угорської), які нав’язували українській спільноті свій побут, мову традиції. Тому в історії України — безліч спустошливих нападів і завоювань, жорстокого пригноблення та страждань, яких вона зазнала через свої природні багатства та миролюбність свого народу. Через те на довгому історичному шляху нашої країни було чимало складних і суперечливих подій, високих зльотів і нищівних поразок. Але завжди на допомогу приходила поезія, яка надихала і давала сили йти до поставлено! мети:

Не розгубіть скарбів душі

I не зречіться маминої мови,

Бо все життя — то не лише обнови,

Є в ньому біль і терни на межі.

(Продовжується передача символічного мікрофону, який потрапляє до рук іншого учня-доповідача.)

Учень 3. Незважаючи на всі труднощі, які довелося пережити українському народу, він вистояв, зміцнів, бо дух патріотизму за Вітчизну ніколи не залишав його, під будь-якими тортурами він ніколи не забував рідної, колискової мови, яка і допомогла йому з’єднатися. Мова рідна — невід’ємна частка Батьківщини, голос народу, чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі. Тільки віра в світле майбутнє допомогла нам встати з колін, скинути рабські кайдани і на весь світ сказати, що ми є нація, яка ніколи не зникне:

Прозрімо ж! Люди ми, чи ні?

Чи ми раби борщу і сала?

Ми тут. Ми е. Ми — всі. Ми — гурт.

Єднаймося! Ми той є грунт

Подій майбутніх вирішальних.

(М. Вінграновський)

(Мікрофон передається іншому учаснику який хоче висловити свою думку.)

Учень 4. Багато талановитих письменників, діячів культури, істориків пожертвували собою з любові до рідного краю, свого народу. Наприклад, Василь Симоненко прожив всього 28 років, залишивши нам безцінну спадщину роздумів у творах. На його думку, не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починає своє життя з колиски і материнської пісні.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину

Вибрати не можна тільки Батьківщину

(Мікрофон передається учневі, який висловлює свою точку зору спираючись на великого вітчизняного педагога Василя Сухомлинського.)

Учень 5. Видатний педагог Василь Сухомлинський стверджував: «Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури». Як ви вважаєте, чи легким був шлях до незалежності? На мою думку, ні, бо в Україні, яка майже до кінця 80х років вважалася «заповідником застою», насправді тривала прихована соціальна революція. I тільки 24 серпня 1991 року відкрилася нова сторінка в історії України, саме в цей день ВР УРСР проголосила Акт про державний суверенітет української держави. Споконвічна мрія наших предків здійснилася. Україна стала суверенного, незалежною, правовою державою. Що потрібно нам, щоб зберегти нашу державу, як те міцне дерево з його корінням?

Учень 6. Щоб мир, злагода ніколи не покидали нашу державу, ми повинні бути разом — українці заходу і сходу, яких за іронією долі роз’єднали в певний період чужоземні поневолювачі. Але традиції, пісні, історію, мову неможливо сховати, зламати, які вже не одне покоління передаються із вуст в уста. Бо це є найцінніший скарб, який дістався нам, який допоміг західним і східним українцям збагнути ще в роки Першої світової війни, що ворогуючі сторони використовують їх як «гарматне м’ясо», що тільки в єдності, в любові до рідної землі сила. Поки ми одна держава, в якій живе український багатонаціональний народ, який любить свою Батьківщину, відданий їй, активно працює на її благо, бережливо ставиться до історії, прагне до зміцнення честі й гідності своєї держави, то ніхто не зможе роз’єднати нас. Це наш великий дім, в якому ми народилися, росли, спілкуємось і живемо разом зі своєю родиною, сусідами, земляками.

(Висловлення думки учнем, який знайшов у журналі «Історія та правознавство» життєву ситуацію.)

У ч е н ь 7. Одна наша співвітчизниця, яка кілька років тому виїхала до Канади, написала в одному зі своїх листів: «Я живу тут у прекрасному триповерховому будинку У мене гарні, забезпечені господарі. Вдома під час свят збираються цікаві люди, до мене добре ставляться. Але я чудово усвідомлюю свое місце тут. Це не моя родина, не моя країна. Щоб бути тут щасливою, тут треба народитися...».

За тобою завжди будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

I якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі

Стануть над тобою, листям затріпочуть

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину

Вибрати не можна тільки Батьківщину

Метод «Займи позицію»

(Зачитується викладачем казка В. О. Сухомлинського і дається завдання. Відповідь фіксують учні на дошці і коротенько аргументують її.)

Вчитель. У В. О. Сухомлинського є одна дуже повчальна казка. Зараз ми, слухаючи її, поміркуємо над питанням: «Чи підтримуєте ви рішення хазяїна ниви?».

Казка

У хазяїна-хлібороба — велика родюча нива. Щороку сіяв він на ній пшеницю. Дозріє пшениця, скосить її хлібороб, і прилітає на стерню журавель — колоски збирає. Говорить «дякую» хліборобові за смачні пшеничні колоски. Але ось настав важкий рік. Ціле літо не було дощу Ледь викинувши колосся, засохла пшениця.

Прилітає журавель до ниви, а хлібороб сидить над засохлими стеблами.

— Що ж ти тепер будеш робити, хліборобе? — запитує журавель.

—  Буду орати ниву і пшеницю сіяти,— відповів хлібороб.

Журавель не вірить. А людина справді ниву оре, пшеницю сіє.

Пройшла зима, настала весна. Зазеленіла нива. I знову трапилось у хлібороба велике горе. Знову за ціле літо не упала на землю жодна крапля дощу. Ледь викинувши колосся, засохла пшениця. Прилітає журавель до ниви, а хлібороб сидить над сухими стеблами.

— Що ж ти тепер будеш робити, хліборобе? — запитує журавель, як і минулого року.

—  Буду орати ниву і пшеницю сіяти,— відповідав хлібороб.

—  Навіщо ти сили задарма витрачаєш і зерно губиш? — говорить журавель.— Спечіть із пшениці хліб і їжте, бо помрете з голоду. I їдьте зі мною за море; там і земля родюча, і посухи немає.

— Не підемо ми нікуди,— сказав хлібороб.

—  Не підемо ми нікуди,— сказали діти.

—  Не підемо ми нікуди,— сказала мати.

— Чому не підете? Адже у вас уже два роки посуха.

— Адже за морем — чужина,— сказав хлібороб.

— За морем чужина,— сказала мати.

—  Не хочемо на чужину! — плачучи сказали діти.

(Учні висловлюють свої версії, а на дошці пишуть «так» чи «ні».)

Вчитель. Шлях, яким сьогодні йде наша держава разом з іншими суверенними країнами світу, втілює надію й віру на те, що майбутнє українського народу буде значно прозорішим, ніж його минуле.

Любіть Україну як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

(В. Сосюра)