В село із лісу Вовк забіг… Не думайте, що в гості, братці. Ні, в гості вовк не забіжить; А він прибіг, щоб де-небудь сховаться: Проклятий люд з собаками настиг… І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому; куди не поглядить Усюди Вовченька недоленька морочить. Хоч сядь та плач; Ворота, як на теж, кругом заперті, А дуже Вовкові не хочеться умерти (Бо він ще не нажився, бач!), А гірше од людей - од видимої смерті… Коли глядить - На загороді Кіт сидить, На сонечку мурликає - дрімає.

{Вовк підскакує до Кота і звертається:)

ВОВК:

Котусю, братику! Скажи мені скоріше, Хто з хазяїнів отут усіх добріший? Я хочу попрохать, щоб хтось мене сховав На цей недобрий час. Я б у пригоді став!… Чи чуєш гомін той? За мною то женуться! Котусю-братику! Куди ж мені поткнуться?

КІТ: (поважно, не повертаючи голови) Проси мерщій Степана, Він добрий чоловік.

ВОВК:

Та я у нього вкрав барана.

КІТ:

Ну так навідайсь до Дем’яна.

ВОВК:

Е, і Дем’яна я боюсь: Як тільки навернусь, Він і згадає поросятко.

КІТ: (співучасливо)

Біжи ж, аж ген живе Трохим!

ВОВК:

Трохим? Боюсь зійтися з ним: З весни ще злий він за ягнятко.

КІТ: (розмірковуючи)

Погано ж… Ну а чи не прийме Клим?

ВОВК:

Ох , братику! Теля я в нього з’в!

КІТ:

Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, Чого ж ти, братику, сюди і забігав? Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб вовка от біди сховали! І так-таки ти сам себе вини: Що, братику, повіяв, те й пожни.