ХЛІБОВІ ВКЛОНІМОСЯ (година спілкування, 5–7 кл.)

Г. С. Железна,

Сарненський р-н, Рівненська обл.

Ведуча. Доброго дня, любі друзі, дорогі гості! Щиро вітаємо вас на нашому святі Хліба.

В е д у ч и й. Запрошуємо вас усіх на хліб та сіль.

(Звучить пісня О. Білозір «Ласкаво просимо».)

(Дві учениці в українському вбранні підносять хліб та сіль.)

I на світлому, як доля, рушникові Дозвольте вам піднести хліб та сіль.

Ведуча. Отче наш...

Учні. Отче наш...

В е д у ч и й. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

Учні. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провині наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

В е д у ч а. Щ слова щоденної молитви знайомі кожному з нас. Цими словами кожна віруюча людина розпочинає свій день. Цими словами ми просимо Бога про все, що потрібне для нашого земного життя.

Ведучий. Сотні тисяч слів у нашій мові, але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб.

Ведуча. Чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах... Це пахне хліб. I неповторний запах робить хліб живим частиною душі кожного ч нас. Початок хліба — маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку. Немовлятко — це іскринка життя у згорточку Так і зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.

Ведучий. Коли і як з’явився хліб на цій землі? Як люди навчилися вирощувати це диво? Чому жодне свято в Україні не обходиться без хліба? Чому така глибока йому шана?

1-й учень. Легенда розповідає, що колись у стародавній Греції сину царя Елівсіна юному Триптолему богиня родючості Деметра дала насіння пшениці і наказала висіяти його в зоране поле. Тоді він першим на землі тричі зорав поле і кинув у ріллю золоте зерно. Віддячила нива сторицею.

2-й учениця. За велінням богині проїхав Триптолем на колісниці, запряженій крилатими кіньми, свої країни і навчив людей землеробству 3 тих пір i з’явилися хлібороби.

В е д у ч а. Це легенда. А як же було насправді? Як починалося хліборобство? Хто вперше почав випікати хліб?

Учень. В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходили стоянки первісної людини. I скрізь було зерно. У країнах Сходу — рис, у Південній Америці — кукурудза. Коли ж людина відкрила злакові рослини?

Учениця. Ніхто не знає точної дати. Було це дуже давно. У закіптюженому склепінні печери полум’я освітило похмуре обличчя хранительки вогню — старійшини племені. Чоловіки вкотре повернулися з полювання ні з чим. Невдача за невдачею переслідувала плем’я.

У ч е н ь. На світанку старійшина сама вирушила шукати їжу Поблизу стоянки всі їстівні кореневища були зібрані. Довелося йти далеко. У пожовклій уже траві, в чагарникових заростях вишукувала вона хоч що-небудь їстівне. Зупинилась у видолинку по якому протікав струмок, опустилася до нього. «Хоч би що-небудь знайти!» — думала жінка. I раптом на протилежному схилі побачила незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски. «Що в них?»

У ч е н и ц я. Жінка перейшла струмок, схилилась до однієї з рослин. 3 колоска на долоню впали золотаві зерна. Жінка, кинула їх до рота, пережувала їх. Це харч! Ось де порятунок! 3 того часу, на які б злакові рослини не натрапляла людина, знахідка виявлялася щасливою. Борошнисті зерна давали приємне відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів.

У ч е н ь. 3 часом людина сама навчилася сіяти і збирати хлібну рослину Хліб скорився людині, виріс там, де вона забажала. Так хлібне зернятко прив’язало людину до землі: вона вже не блукала лісами в пошуках їжі, а поселилася біля хлібного поля — пшеничного, рисового, житнього. Близько семи тисяч років тому поселення хліборобів виникли на берегах Дністра, Південного Бугу, Дніпра.

Ведучий. 3 трепетом душевним з любов’ю ставилися наші предки до землі своєї годувальниці. Як мріяла про неї все своє життя, як марила землею Маланка героїня повісті Коцюбинського «Фата Моргана». «Яка ти розкішна, земле. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати заквітчати квітами. Весело обробляти тебе».

Ведуча. Земля виступала найбільшим мірилом всіх цінностей, добробуту людей. Радісно збирати вирощене хліборобу тяжко споглядати голу ниву в рік неврожайний.

Ой та поле ж моє, поле чистеє, нічого ж ти, поле, не спородило.

Ведучий. Які ж були звичаї і обряди, понизані з обробкою ґрунту, посівом?

Учень. Виїжджаючи восени чи навесні в поле орати, обов’язково молились усією родиною. Далі господар кропив плуга, волів сумішшю з трьох вод вечірньої, йорданської і стрітенської — щоб благополучно, швидко й добре роботу закінчити. Волів та реманент обкурювали ладаном і промовляли: «Господи, поможи в добрий час почати і в добрий час пожати».

Учениця. Початок сівби. Сіяти, як і орати, виходили лише чоловіки. Сівач виїжджав в поле рано, поки ще не ходили люди. Відкривав ворота, промовляв: «Благослови, Господи, в путь святого хліба сіяти».

Ведучий. Святий хліб сіяв батько. Його справу продовжував син, не забуваючи батькові настанови. Про це співає О. Білозір.

(Пісня «Батьківське жито».)

Настає для хлібороба нелегка, але радісна праця. Святкова пора збирання урожаю. I перед початком жнив, і під час праці на ниві і закінчуючи роботу, люди співали пісні, передаючи в них свої почуття, надії, хліборобські хвилювання. Дуже урочисто закінчувались жнива. Дожинаючи ниву, женці залишали жмуток пшениці або жита, зв’язували його, витрушували зерно на землю, щоб добре родила. 3 квітів та колосся сплітали вінок і одягали на голову найкращій жінці-жниці. «Останній сніп», прикрашений квітами та стрічками несли в село співаючи пісень.

В е д у ч а Якою дорогою приходить хліб до нас на стіл? Усі ми знаємо, що в грунт висівають зерно, воно проростає, колоситься. Коли колосся дозріває, його жнуть або скошують. Зараз його косять комбайнами. А раніше як приходив до нас хліб? (Виступає завідуюча музеєм.) В е д у ч и й. Після цієї розповіді пригадуються слова нашого незабутнього Тараса Шевченка:

А я стою, похилившись,

Думу гадаю,

Як то тяжко той насущний

Люди заробляють.

Може, тому в народі до нього ставились з такою пошаною, передавали цю любов дітям та онукам.

В е д у ч а. Батько Василя Сухомлинського, відомого українського педагога писав: «Коли я підріс, моя мати передала і мені запашну хлібину в чистій полотняній торбині, а поряд лежав батьків лист: «Не забувай, синку, про хліб насущний, пам’ятай, хто ти і звідки вийшов, пам’ятай, як важко дістається цей хліб. Пам’ятай, що твій дід, мій батько — Омелько Сухомлинський, був кріпаком і помер за плугом на ниві. Ніколи не забувай про корінь народний. Не забувай, що поки ти вчишся, хтось працює, добуваючи тобі хліб в поті чола!».

Учень (вірш Симоненка «Перший»)

Першим був не Господь і не геній,

Першим був простий чоловік.

Він ходив по землі зеленій

I, між тим, хлібину спік.

I не зміг заробить монумента,

Цей наївний франк чи дуліб.

Бо не міг він знайти моменту,

Щоб узяти патент на хліб.

Постаріла вже мудрість Божа,

Розтрощив її грізний час.

Хлібом геній живиться кожен,

Щоби розум його не погас.

Та нехай над землею година

Чи негода лютує й реве —

Вічна мудрість простої людини

В паляниці звичайній живе.

У ч е н ь. «Хліб — усьому голова», «Без хліба — суха бесіда», «Дурне сало без хліба», «Без розуму проколотишся, а без хліба не проживеш» — ці та інші прислів’я та приказки розкривають величезну роль хліба у побутовій культурі

Учениця. Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожнюючи його із сонцем. Якщо у домі пахне хлібом — тут злагода і щастя, якщо в держав! колосяться хлібні поля — тут мир і достаток. Хліб — це честь, хліб — це рука допомоги, хліб — сила, могутність держави. Хліб — це святість. В Україні щоденно пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті. (Вірш «Хліб» Б. Олійник.)

Хліб

Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала.

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремча,

Як небо зорями, той мамин хліб,

Обсипаний був зернятками тмину,

Він кликав і манив мене здаля,

Як свято пахощів у нашій хаті.

Я не збагну ніколи, як вмістилось

Моє життя в маленькім слові «хліб».

У ч е н ь. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки, що зі здивуванням засвідчували іноземні мандрівники. Українців же, які «ходили» в чужі землі, дивував солодкий, як мед, пшеничний хліб, яким харчувалися європейці.

У ч е н и ц я. Але у другій половині XIX ст. із зубожінням великої частини українських селян житній хліб без домішок ставав рідкістю. На півдні сіяли більше пшениці, тому в цьому регіоні забезпеченість пшеничним хлібом (щоправда, теж із разового борошна з домішками) була кращою.

У ч е н ь. Хліб у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього клали сіль. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику — найвища ознака гостинності народу. 3 хлібом-сіллю вперше входили до нової хати.

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаємо,

Хай в світі буде більше в нас братів,

Хай в кожній хаті будуть короваї,

Щоб люд ніколи хліба не просив.

У ч е н и ц я. 3 давніх часів батьки навчали дітей своїх традицій — берегти хліб. Паляниця мала неодмінно лежати на столі, і ніхто, навіть діти, не насмілювався покласти її догори. I немовля разом з материнським молоком уживало хліб: йому давали обгорнуту в полотняну тканину «м’якушку-смоктунця».

Учениця. З хлібом пов’язано багато традицій, його цінують всі народи. Гарний звичай в Україні — обсипати зерном молодих, новонароджених. Хай зерно доброти і поваги до хліба зринає в їхню душу! Учениця. 3 хлібом проводили до армії. 3 хлібом зустрічали тих, хто повертався з війни. Хлібом поминали тих, кому не судилося повернутися. Він таїть у собі тепло серця і душі, тепло сонця і ставлення до нього має бути теплим, шанобливим.