Історія кохання

Літературно-музичний вечір

Мета: виховувати в учнів розуміння високого почуття кохання на прикладі життя та творчості видатних світових постатей, любов до рідної мови; розвивати пі­зна­валь­ну діяльність; дати можливість учням проявити творчі здібності.

Обладнання: технічні засоби, збірки віршів про кохання, плакати.

Форма проведення: літературно-музичний вечір.

Хід заходу

1-й ведучий. У час економічної скрути і девальвації моральних цінностей звернемося до теми вічної, нестаріючої, актуальної, як тисячу років тому, так і тепер. Торкнімося своїми серцями і душами цього високого почуття, яке міняє цілий світ і нас у ньому, робить людей кращими, добрішими, благороднішими. «Я кохаю тебе...», «Я люблю тебя...», «І love you...». Ці слова звучать усіма мовами світу сотні, ні: тисячі літ, надаючи нашому життю прекрасних барв. Вони линуть із вуст закоханих у Києві та Парижі, Амстердамі та Римі тихими вечорами та росяними ранками, під гарячими променями полудневого сонця чи в місячну зоряну ніч.

2-й ведучий. Саме так, ми з вами маємо чудову нагоду помандрувати країною любові, поблукати вулицями великого щастя. Кохання — це не тільки почуття людяності й шляхетності. Воно приховує в собі дуже велику силу. До цієї одвічної теми звертались поети і художники, композитори та скульптори, драматурги й філософи, письменники і барди: Сапфо і Данте, Петрарка і Шекспір, Рубенс і Рафаель, Франко і Сосюра...

1-й учень

У долонях я ніжно тримаю

Серце друга, аби не зронить.

Знаю я,— за любов не карають,

За любов починають любить.

2-й учень

Всьому початок є любов...

А твердять: спершу було слово.

А я кажу вам знов і знов:

Всьому початок є любов.

Всьому початок є любов —

І осяванню, і сумлінню,

Очам жоржини і дитини —

Всьому початок є любов.

3-й учень

Є легенда, ніби при творінні —

Серце у людей було єдиним.

Але Бог за злочини невинні

Розділив його на половини.

І тепер одна одну шукають

Половини в почуттях кипучих.

Не знаходять — плачуть, проклинають,

А як знайдуть — сходяться жагуче.

1-й ведучий. Я пропоную нашу розмову про високі почуття заглибити в епоху Відродження, бо вона почалася не з великої архітектури, не з великого живопису та не із великих подорожей, а великої любові — Елізи та французького філософа П’єра Абеляра. Трагічна історія їх кохання кінчилась тим, що обоє пішли до монастиря, а їхні листи стали джерелом натхнення для багатьох письменників. А через 150 років Данте побачив дівчину Беатріче, «одягнуту в дуже благородний пурпуровий колір», і, ставши видатним поетом, розповів про кохання до неї у книзі «Нове життя», а потім у «Божественній комедії». Можливо, він і не став би видатним, якби не покохав, не звідав космічної могутності почуття, «що водить сонце і світила». Цими словами закінчується «Божественна комедія».

2-й ведучий. Потім молодий Петрарка побачить у церкві Лауру. Та щоб зрозуміти любов Петрарки до Лаури — «звичайної дружини» звичайного чоловіка, як мала двох дітей! — треба заглибитися не в архіви, а в космос душі людини. Видатний італійський поет Петрарка писав:

І як мої не натомились ноги

Розшукувать сліди любимих ніг...

Про того, хто кохає, кажуть іноді, що новий стан душі робить для нас навколишній світ нереальним. Мені ж здається, точніше було б твердити, що людина бачить у світі нові реальності. Поезія — від легендарної древньогрецької поетеси Сапфо до нашого Володимира Сосюри — стверджує: щирій любові більше, ніж точним наукам, дано відкрити цю нову реальність.

1-й ведучий. Так кохали великі. Але, називаючи Данте і Петрарку, ми говорили про сонячну Італію. А я пропоную побувати у країні чарівних жінок і галантних кавалерів... Франції. Париж, XVIII століття. Він невиразно видніє над мостами, що з’єднують береги Сени. Картини Парижа невіддільні від історії любові, про яку ми хочемо розповісти.

2-й ведучий. Води Сени ні на час не могли пригасити пам’ять про кохання філософа Дідро до Софії Волан. До вашої уваги фрагмент з його першого листа: «Пишу, нічого не бачачи. Я прийшов, хотів поцілувати Вашу руку і піти. Доведеться, одначе, піти без цієї винагороди; але хіба я не буду вже досить винагороджений, засвідчивши Вам, як я Вас кохаю? Тепер 9 година, я пишу Вам, що кохаю Вас. Принаймні хочу про це писати, але певен, що перо слухає мене. Може, Ви нагодитесь, щоб я міг Вам це сказати і піти собі? Прощавайте, моя Софіє, прощавайте; Ваше серце, виходить, не каже Вам, що я тут? Уперше пишу в сутінках, це мало б викликати в мене дуже ніжний настрій. Але я відчуваю тільки одне: я б не пішов звідси. Надія побачити Вас утримує мене тут, і я розмовляю з Вами, навіть не знаючи, чи виходять у мене літери! Скрізь, де їх не буде, читайте: Я ВАС КОХАЮ!!!».

1-й учень

Кохати — то не в губи цілувати

Й слова красиві тихо говорити.

Кохати — це чарівним вогнем палати

І ним людину найдорожчу гріти.

Кохати — це не треба поруч бути,

Гуляти разом в срібнозорі ночі.

Кохати — це ніде й ніколи не забути

В цілому світі наймиліші очі.

Кохати — то не квіти приносити,

Кохати лицемірному не вдасться.

Кохати — не для себе тільки жити,

Кохати — то народжувати щастя.

2-й учень

Кохати — нові землі відкривати,

Нюанси свіжі і відтінки нові.

Кохати — це щомиті дивуватись,

Це задихатись з подиву любові,

Це припадати до джерел незнаних

І дикої жаги не втамувати,

Порушувати дивовижні плани,

А потім — дивовижніші сплітати.

3-й учень

Ти для мене не пристань тиха,

Ти для мене — бурхливе море.

Поки маю, то маю лихо,

А не матиму — буде горе.

Схопить буря мій човник вутлий,

Будуть хвилі його кидати.

Тиха пристань — коханій бути,

Море грізне — самій кохати.

Під морями десь сплять вулкани,

Йдуть цунамі, щоб їх збудити.

Мчать циклони і урагани,

Щоб любити.

1-й ведучий. Ми б могли говорити про почуття, які єднали Стендаля і Матильду Дембовську, Байрона і Терезу Гвіччіолі, Шиллера і Лотту, Гюго і Жульєтту, інших уславлених осіб, кохання яких увійшло в історію та освітило її. Але повернемося зі своєї уявної мандрівки до рідного краю, в Україну, яка багата славним минулим, видатними постатями, непересічними особистостями. Я хочу назвати осіб, які не зазнали щастя в коханні, проте воно було могутнім стимулом в їхньому житті та творчості: Леся Українка, Ольга Кобилянська, Соломія Крушельницька, Тарас Шевченко, Іван Франко, Павло Грабовський...

2-й ведучий. Поясність, чому наше життя побудоване саме так, що трагічне кохання виявляється найбільш сильним, глибоким і пристрасним? Така вже психологія кохання: чим більше перепон на його шляху, тим могутніша внутрішня сила, пристрасна напруга і гнітючий сум від усвідомлення нездійсненних надій. Легке і щасливе почуття ніколи не зрівнюється своєю напругою з трагічним. Пригадаймо слова Шекспіра: «Скажіть, коли і де було щасливим справжнє кохання?». Можливо, поетична сторінка допоможе нам здобути відповідь на це запитання.

Звучать вірші Лесі Українки, Т. Шевченка, І. Франка, В. Со­сюри.

1-й ведучий. У чому все-таки вічна загадка любові? Чому жодне з почуттів не впливає на людину так, жодне так сильно не змінює нас, як кохання?

2-й ведучий. Ми б хотіли, щоб поділились з нами своїми думками, спостереженнями, врешті досвідом, висловили свої погляди. А тому просимо відповісти на запитання:

У чому, на Вашу думку, зоряна вершина кохання?

Чи погоджуєтесь Ви з твердженням, що сучасна молодь легковажно ставиться до кохання, що «храм любові» замінено на «базар любові?»

Ваш ідеал жінки (чоловіка)?

Перше кохання... Чи воно було у Вас і чим за­па­м’яталось? Чим відрізняється воно від другого?

Споконвіку ревнощі вважалися «законними супутниками» кохання, нібито немає любові без ревнощів. Чи згодні Ви зі словами: «Ревнива людина — це мученик, який робить мучениками інших». Ваш коментар?

Чи може кохання між чоловіком і дружиною бути вічним?

Чи вірите Ви в той час, коли, за словами Купріна, любов стане «світлою релігією світу»?

Кажуть, що з милим рай і в курені. Чи це так?

Класик сказав: «Любові всі підвладні». Ваша ­думка?

1-й ведучий. Ми вдячні всім за відверті та щирі відповіді. Вони переконують: кохання є, воно прекрасне, але його треба дочекатися, і якщо дочекатися, то берегти його.

2-й ведучий. Любов для Ліни Костенко — почуття світле. Недарма поезія, у якій ідеться про любов сімнадцятирічної дівчини, названа «Світлим сонетом». Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Але поетеса наголошує на тому, що цій дівчині пощастило, бо до неї прийшло це світле почуття.

1-й ведучий. Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко — не емансипована особа кінця XX віку. Вона — немовби з минулого століття. До коханого звертається на Ви, як Анна Ахматова та Марина Цвєтаєва. Для неї любов — явище духовно піднесене. Суто фізіологічні, еротичні мотиви — не для неї. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Вона — поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке «любов», і тому не терпить приниження цього почуття.

2-й ведучий. Одна з таких ліричних мініатюр:

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь свій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

1-й ведучий. Слово поета набуває ліричного забарвлення, високої тональності. Воно наче зіткане з місячного сяйва, хмільного чар-зілля, світанкових рос, квіткових пелюсток, воно дихає свіжістю виповненого життя, вічної молодості душі. Важко залишатись байдужим, коли душа співає.

Учні зачитують власні вірші про кохання.

2-й ведучий. А тепер для всіх, хто кохав і кохати буде, лунає пісня. Як сподівання на те, що в житті кожного прозвучать ці вічні і завжди нові слова «Я ТЕБЕ КОХАЮ» — як освідчення в любові всьому світові, бо в одній людині ми любимо весь світ.

Звучить пісня «Історія кохання».

Н. А. Неісалова,

Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді, Дніпропетровська обл.