УСНИЙ ЖУРНАЛ «ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ»

О. А. Біла,

м. Запоріжжя

Чорнобиль лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди

Він є відлунням ядерного віку

Й, можливо, є нім майбутнього сліди.

Сторінка 1. Перед лихом

Чорнобиль, чорнобильник, полин... — гірка трава, що росте на Україні. Чорнобиль — невелике українське містечко, таких в Україні сотні. Навесні воно потопало у свіжій зелені, вишневому і яблуневому цвіту Тут зовсім не відчувалася гіркота полину Влітку сюди приїжджали кияни подихати свіжим повітрям, набратися здоров’я, збирати ягоди та гриби.

В 1971 році недалеко від Чорнобиля почали будівництво потужної атомної електростанції.

В 1983 році були введені в дію 4 енергоблоки. У декількох кілометрах від станції виникло місто Прип’ять, що одержало назву від річки, яка протікала територією містечка. Ніщо не передвіщало лиха.

Відеоархів

Сторінка 2. Трагедія Чорнобиля: хроніка подій

Вибух на Чорнобильській АЕС відбувся 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини. Зайнявся 4 блок, вийшов з-під контролю невміло застосований людиною атом. Невидима смерть розповзалася по селах! містах. Чорнобильська катастрофа вразила увесь світ. Люди розгубилися від невідомого донині лиха, трагічні наслідки якого будуть відчувати на собі ще більше десяти поколінь.

Трагедія одразу ж показала своє чорне обличчя. У ту мить, коли відбулася аварія, загинув наладчик Валерій Ходемчук, помер від опіків і випромінювання Володимир Шашенок.

Першими прийняли на себе удар радіації пожежні воєнізованої пожежної частини № 2 на чолі з начальником варти Володимиром Правиком.

«Ніч. 1 година 23 хвилини. У диспетчерській тільки чергові. Зненацька на центральному щиті керування спалахнула лампочка — спрацювала пожежна сигналізація. Що це? Черговий зняв трубку. Але йому ніхто не відповів. У ту ж мить на щиті загорілася ще одна лампочка. Повітря здригнулося. Прогримів сильний вибух. За ним другий. За відкритим вікном — панорама Чорнобильської станції. До 4 блоку рукою подати — метрів 400. Саме в тому районі піднявся круглий вогняний гриб, і небо засвітила заграва. Диспетчер натиснув червону кнопку тривоги. Для пожежних відлік йшов на секунди.

400 метрів. Скільки потрібно часу, щоб їх перебороти? Півхвилини? Хвилину? Часу на міркування немає. У дорозі Володимир Правик приймає єдино правильне рішення: по рації передає виклик № 3. Це означав найвищий ступінь небезпеки, коли до місця коли треба викликати всі інші пожежні частини області».

Слайд Четвертий блок Чорнобильської АЕС

Вогонь вже перекинувся на перекриття машинного залу. Потрібно гасити вогонь. Через 5 хвилин прибула варта Віктора Кибенка з пожежного керування № 6, яке відповідало за охорону міста.

А навколо бурхливе море вогню, дим і чад. I найстрашніше — радіація.

Радіація — величезна кількість виділення тепла і енергії в ході ядерної реакції. Ця енергія випромінюється й усмоктується всіма навколишніми організмами, згубно впливає на живі організми, викликає променеву хворобу, після якої настає смерть.

Пожежні незабаром зрозуміли — перед ними найнебезпечніший ворог, якого не можна побачити і почути. У нього немає ні запаху, ні кольору Не витримує сталь, не витримують люди. їх було 28. Вони діяли на грані людських можливостей, більше того, вони робили неможливе: прийняли на себе подвійний удар — вогонь і радіацію. Навіть дозиметри вже не працювали — їхньої шкали не вистачало. Але пожежні не відступали.

Сьогодні важко собі уявити, якими б були наслідки цієї катастрофи. Існувало б наше місто? Наша держава?

Пожежні один за одним непритомніли, знесилених їх забирали машини швидкої допомоги. Потім переправляли до Москви.

Сторінка 5. Ядерний слід

0 3 годині 30 хвилин основну пожежу погасили. Розвиднювалося. Через ліс виглянув багряний сонячний диск... Здається, нічого не змінилося в природі. Як завжди світило сонце, дзюрчала сріблиста Прип’ять. Пахло весняними квітами. Усе було як завжди.

І в той же час усе було по-новому. Все змінило 26 квітня. Навколишній світ одержав ще один невідоме дотепер вимірювання — гірке і жорстоке. Мирний атом перестав бути мирним.

Про Чорнобильську катастрофу мовчали

Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли графіт і смола.

Не грішники — хлопці в тім пеклі горіли...

I зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера

В борні із новим найжахливішим злом.

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали.

Тривога весь світ пройняла.

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,

Хмари зловіщі пливли.

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.

Жінки по городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла...

Котились від Києва геть лімузини.

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо: «Згодом

Усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах.

Бадьорість — з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?».

Радіо мовчить. Газети поніміли.

По телевізору концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

Город садили, босими ногами

Збивали роси з ніжної трави.

Про радіацію не знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь.

Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла...

І ще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була.