Пам'ятка

«Що повинен знати педагог,

який виховує обдаровану дитину?»

• У талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, уміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність і незалежність у діяльності.
• Немотивований тиск та примус, нав'язування занять затримують прояви справжніх природних нахилів.
• Занадто рання спеціалізація та «професіоналізація» збіднюють особистість. Необхідно гармо­нійно розвивати сукупність тілесних, душевних і розумових сил, які становитимуть реальну користь у житті, допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.
• Талановитій дитині необхідно надавати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими свої наміри. У результаті виробляється самоповага та здатність критично оцінювати свої здібності й дії.
• Інтенсивному розвитку природних задатків допомагають ознайомлення з різноманітною ді­яльністю, глибокі й помірно численні враження. Потрібні для творчості фарби, звуки, форми, рухи талановиті діти знаходять у спілкуванні з природою, яка пробуджує мислення, уяву, творчість.

Цікавий матеріал, який можна використати як доповнення до наведених вище порад учителям і батькам, містять сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Баркан із питань виховання обдарованої дитини:

1.      Важливо не ігнорувати унікальності такої дитини, проте й не висловлювати надмірних за­хоплень її обдарованістю, не перетворювати життя дитини на інструмент задоволення батьківських амбіцій.

2.      Природна допитливість обдарованих дітей є причиною безлічі запитань, якими вони «заму­чують» дорослих. Особливо складно з такими дітьми в школі. їх намагаються порівняти з іншими, підігнати під зручний стандарт звичайного, слухняного учня. Ось чому так часто ті, кого в дитинстві називають «вундеркіндами», з віком стають звичайними прагматичними людьми, які нічого оригі­нального, нового не створюють, а їхні досягнення не відповідають рівню їхніх здібностей.

3.      Необхідно створювати всі умови для розвитку таланту, але не нав'язувати дитині своїх за­хоплень та інтересів, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатися улюбленою справою, бо це може відбити бажання цікавитися улюбленим заняттям, стати причиною неврозу або розвинути в дитині пихатість та претензійність.

4.      Намагатися зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити її гідно програвати і не сприймати невдачу як трагедію, володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала само­оцінки і водночас не виставляла на показ свою обдарованість.

5.      Допомагати їй налагоджувати нормальні стосунки з дорослими і дітьми.

6.      Якомога більше приділяти уваги її фізичній активності.