Проблеми організації діяльності психолога в системі освіти
Проблеми організації діяльності психолога в системі освіти За період свого існування Українська психологічна служба в системі освіти накопичила значний позитивний досвід роботи. Створено методичну вертикаль з організації роботи психологічної служби в системі освіти, створюються науково-методичні центри практичної психології й соціальної роботи, розробляються методики з діагностики й корекції розвитку, проводиться їх експертна оцінка, з’явилися періодичні видання, що дозволяють психологам ділитися досвідом, організується робота телефонів довіри. Стрімко зростає професіоналізм практичних психологів, одним з показників якого є методичні й наукові розробки. Значно збільшилася кількість працюючих фахівців у психологічній службі системи освіти. Більшість питань діяльності психолога в освіті врегульовані нормативно-правовою базою. У 1998 р. новим Законом України «Про освіту» визначено статус працівника психологічної служби (21 стаття про те, що в системі освіти працює державна психологічна служба та її працівники прирівнюються до педагогічних працівників). У 2004 р. на законодавчому рівні були розділені функції соціального педагога й практичного психолога, які мають свій напрям, зміст роботи, свої функції в закладі освіти. Хотілося б відзначити й істотні зміни у свідомості самих учасників освітнього процесу. Професія психолога перестала бути овіяною міфами. Його перестали порівнювати із психіатрами, екстрасенсами, провісниками і ясновидцями. У цьому, звичайно, є заслуга діяльності самих психологів системи освіти. Потенційний клієнт став розуміти, що психолог може, а чого ні, з якими проблемами він працює, і запити на роботу фахівця стали набувати більш адекватної форми. Однак незважаючи на активну роботу практичних психологів, залишається ще багато невирішених проблем, частина з яких походить із часів становлення шкільної психологічної служби. У той час відсутність дипломованих фахівців призводила до того, що ставки психолога заповнювалися колишніми педагогами, які закінчили прискорені курси підвищення кваліфікації. Ситуація, коли на місце психолога приходили фахівці, які думали й міркували в межах педагогічної науки, не сприяла затвердженню психологічних концепцій в освіті. Не були чітко визначені предмет діяльності психологічної служби в системі освіти, основні форми й методи роботи, а також специфічний інструментарій, характерний для роботи психолога. Це спричинило одну з основних проблем, яка існує й дотепер, у розмежуванні сфер діяльності між педагогами й психологом, чим повинні займатися одні та інші. Психологи, які раніше працювали педагогами, бачили у своїй діяльності продовження того, чим вони займалися раніше. Не володіючи професійно методами психологічної діагностики, вони не бачили істотної різниці між спостереженням, анкетуванням і використанням спеціальних психодіагностичних тестів. На відміну від анкетування й інших нестандартизованих методів діагностики, психологічні тести використовують стандартизовані виміри індивідуальних відмінностей, побудовані на певній шкалі значень, отриманій за допомогою статистичних норм. Таким чином, виділяються групи учнів зі статистичними показниками психологічних характеристик у межах вікової норми й відхиленнями від середньої величини. Діти, які мають «відхилення», можуть бути віднесені до групи ризику за тим чи іншим психологічним параметром й повинні стати об’єктом безпосередньої уваги психолога. У межах функціональних обов’язків психолог не реалізує виховні завдання. Але, коли з’являються діти, які погано піддаються виховним впливам і навчанню й це не має грубого патологічного характеру, є необхідною його допомога. Основний зміст діяльності шкільного психолога — у наданні допомоги дітям, які зазнають різних труднощів психологічної або соціально-психологічної природи, у виявленні й профілактиці цих труднощів. Шкільний психолог, на жаль, зараз практично не має значних можливостей для індивідуальної роботи з дітьми. Його діяльність зводиться до масових тестувань, написання аналітичних довідок, надання рекомендацій педагогам і проведення для них навчальних семінарів. Найчастіше цей трудомісткий шар роботи психолога є неефективним, оскільки вчитель не глибоко розуміє й засвоює, як застосувати отриману інформацію в практичній діяльності. Завдання психолога полягає у визначенні механізмів і розробці стратегії розв’язання освітньої проблеми, а педагогові необхідно розробити тактику або педагогічну технологію реалізації заданої стратегії. Але оскільки педагог недостатньо добре володіє основами розуміння психологічних механізмів, він повністю покладає на психолога вирішення всього комплексу завдань, які мають виконуватися ними окремо. А психолог, для якого педагогіка не є основним предметом його діяльності, просто не компетентний самостійно їх здійснити. Трапляються ситуації, коли психологові доводиться виступати майже ідеологом всієї навчально-виховної системи, її творцем і реалізатором. Звичайно, грамотний і досвідчений фахівець може бути співавтором педагогічної моделі, займатися концептуальною моделлю методичної новації, підвищувати психолого-педагогічну культуру вчителів, але це не є основною метою роботи психолога освітнього закладу. Це може призвести до зниження відповідальності педагогів за свої дії, формує пасивну позицію в психологічній самоосвіті й робить невизначеною сферу докладання професійних зусиль діяльності психолога. Зростаючі вимоги до реформування й модернізації освіти змушують педагогів шукати нових підходів в активізації педагогічних технологій через використання психологічних методів. Це поглиблює зазначену проблему. З одного боку, педагоги не достатньо володіють знаннями психологічної науки, з іншого боку — психологи не достатньо компетентні в педагогіці. Це зрозуміло, оскільки предмет діяльності в педагогіці й психології в основному не збігається. Якщо предметом діяльності педагога є процес навчання й виховання, то предметом діяльності психолога виступають психічні процеси, особистість і особливості її розвитку. Шлях розв’язання цієї проблеми можливий у психологізації освіти, в освоєнні педагогами основ психології та застосуванні їх у практиці навчання й виховання, а не в залученні практичних психологів до вирішення тих завдань, які мають вирішуватися самими педагогами. З іншого боку, вирішення полягає в подоланні дистанційованої позиції психолога. Психолог не повинен працювати сам по собі, відірвано від безпосередньо виникаючих проблем, проводити малозрозумілі педколективу дослідження. Психологові необхідно усвідомлювати, що він виконує замовлення конкретного закладу з конкретними завданнями й проблемами. Цим його професійні можливості не обмежуються, а спрямовуються. Спілкуючись із адміністрацією й педагогами, необхідно максимально чітко визначити запит і у зв’язку із цим сформулювати мету й розподілити ступінь відповідальності в її досягненні. Мета — це і є постановка психологічного завдання. Компетентний психолог іде від мети, тобто відповідає на запитання, що й навіщо я робитиму. Трапляється, що під час формулювання й уточнення запиту проблема вже вирішується педагогом, який запитує та водночас отримує можливість розглянути її під іншим кутом зору й краще усвідомити. Діяльність психолога тільки тоді є результативною, якщо він чітко усвідомлює запит. Дистанціювання психолога може бути викликане й заняттям ним позиції оцінювача, контролера, що викликає в педагогів природну реакцію захисту свого професійного «Я». Не можна забувати, що психолог — не ревізор, а кваліфікований помічник. Іноді педагоги болісно можуть сприймати участь психолога в їхній атестації, в експертній оцінці їхньої діяльності, під час визначення рівня сформованості професійно значущих якостей. У таких ситуаціях психологові необхідно доносити справжню мету такої взаємодії. Вона полягає в обопільній професійній зацікавленості у поліпшенні ефективності освітнього процесу через підвищення компетентності педагогів, подолання ними психологічних бар’єрів, пов’язаних із новаціями, навичками педагогічної взаємодії. Конструктивна реалізація цього аспекту діяльності практичного психолога залежить ще й від погодженої, компетентної роботи з адміністрацією. Зараз більшість шкіл впроваджують різноманітні інноваційні програми. Психолог часто супроводжує експериментальну діяльність освітнього закладу, визначає ефективність інноваційних технологій. На нього покладають великі сподівання адміністрації й відповідальність у визначенні результативності й подальшої доцільності застосування розробок. Однак нерідко фахівець потрапляє у глухий кут, не знаючи, яким чином визначити ступінь ефективності творчого пошуку. У таких випадках психологові принципово важливо визначити, що саме є критерієм ефективності експериментальної програми, необхідно підібрати адекватні діагностичні методики, які дозволяють визначити рівень розвитку саме того процесу, що перебуває у фокусі уваги експериментальної програми. Однією з основних проблем є відсутність запропонованої на Україні й затвердженої МОНУ уніфікованої моделі організації діяльності психологічної служби в системі освіти, яка мала б теоретичне обґрунтування й адекватний інструментарій для її реалізації; відсутність моделі діяльності шкільного психолога, яка дозволила б порівнювати між собою результати психологічних досліджень у різних регіонах і переконливо дати відповідь на запитання, чим саме повинен займатися шкільний психолог. У різних авторських концепціях тією чи іншою мірою пророблені окремі аспекти, однак цілісного концептуального підходу, який поєднує всі компоненти діяльності практичного психолога, поки що не запропоновано. Виходячи із цього психолог є дезорієнтованим і суб’єктивно підбирає з різних джерел форми й методи організації своєї діяльності. Стикнувшись із такими проблемами, молоді фахівці розгублюються, розчаровуються в обраній спеціальності, співвідносять докладені зусилля у виправданні очікувань адміністрації з оплатою своєї праці, здаються і знаходять іншу роботу. Одним словом, породжується інша проблема — велика плинність кадрів практичних психологів в освітніх закладах. Часто в психологів виникають проблеми, пов’язані з кількістю годин безпосередньої роботи у закладі. Положенням про психологічну службу системи освіти України визначено, що тривалість робочого тижня практичного психолога становить 40 годин. При цьому норми часу на підготовку до основних видів діяльності, обробку результатів і оформлення висновків, які виконуються фахівцями психологічної служби системи освіти, передбачають 50 % робочого часу практичних психологів. Для роботи безпосередньо в навчальному закладі приділяється 20 годин. Претензії до фахівця часто виникають саме через ці 50 % «неконтрольованого», з погляду адміністрації, «позашкільного» робочого часу. Психологові зрозуміло, що збільшення кількості запропонованих діагностичних і корекційних розробок, великий інформаційний потік наукової літератури вимагає певного часу для їх освоєння. Крім того, забирає немало часу обробка результатів дослідження, формулювання рекомендацій, оформлення висновків, написання аналітичних довідок, звітів, планування, підготовка до соціально-психологічних заходів. Будь-який фахівець у своїй діяльності стикається з різними професійними проблемами, а тим більше психолог, суть роботи якого — розв’язувати проблеми. Тому йому особливо необхідні супервізії, консультації своїх колег і обмін досвідом. Чи враховує це директор закладу? З упевненістю можна говорити, що він зацікавлений у професійному зростанні фахівця. Для цього необхідно особливо акцентувати увагу адміністрації на тому, що психолог робить у ці години поза освітнім закладом, й відображати розподіл годин на практичну й методичну роботу в графіку роботи психолога, у його плані роботи на місяць, які затверджує директор закладу. Насамкінець хотілося б відзначити, що перераховані проблеми, з якими стикається практичний психолог у системі освіти, далеко не всі. Але фокусуючи увагу на тому боці питання, що залежить від власної компетентності, це робить можливим підхід до якості професійної діяльності більш конструктивним.
Доброго дня! Так! Я погоджуюся з вище зазначеним. Робота психолога у школі дуже складна, особливо коли не має порозуміння з адміністрацією. Крім того, низька платня, а ще й залежність від контингенту штовхає людей до додаткових заробітків. І с часом люди просто йдуть (працювати педагогом, або взагалі зі школи).
Так дуже часто адміністрація школи особисто мені - практичному психологу задає запитання - а от ви у нас працюєте вже пів року і що за цей час змінилося в нашій школі? От ви знакненте і ніхто не помітить! - це мені особисто говорять директор школи і завуч! Як на це реагувати.
Доброго дня! Працюю практичним психологом в школі-гімназії на повну ставку. Методичний день відсутній, на паперах є, а так доводиться цей час проводити в школі. Також робочий день з 9:00 до 18:00, час на самовдосконалення чи на пошук нових матеріалів відсутній. Якими документами підтвердити свої права ?
Згідна з вами на всі 100%. А ще хочу додати, що психолога ідуже часто плутають з "чарівником", який учнів "групи ризику" перетворює одним поглядом на хороших учнів....
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
