СПІВВІДНОШЕННЯ СТИЛІВ КЕРІВНИЦТВА В УПРАВЛІННІ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

У статті досліджується можливість оптимального та ефективного управління організацією, зокрема, навчальним закладом, яка базується на співвідношенні різних стилів керівництва, співвідношення між якими змінюється залежно від ситуації.

Проблеми сьогодення, пов‘язані з питаннями лідерства, ефективного управління та раціонального використання влади вимагають глибокого вивчення феноменів лідерства та керівництва. Як відомо, ефективне управління сприяє стабільності і порядку, розв’язанню різноманітних проблем, пов’язаних з життєдіяльністю, а такі поняття як лідерство і влада, безперечно, тісно пов’язані з процесом управління. Саме тому управління, лідерство та влада стають об'єктами досліджень багатьох вчених.

У 30-50 роках минулого століття психологами було зроблено низку важливих досліджень у сфері управління на системній основі. Починаючи з 70-х років інтерес до вивчення управління, лідерства та влади почав рости ще більше, про що свідчить поява робіт Дж. Мак Грегора, Р. Такера, Б. Келлермана, Дж. Пейджа.

Актуальність цієї проблематики обумовлена як необхідністю розширити галузь сучасних досліджень у сфері лідерства та керівництва, так і підняти рівень професіоналізму та ефективності сучасних керівників. Адже керівник повинен вміти ставити задачі, визначати засоби досягнення мети і методи контролю, управляти думкою колективу. Керівник повинен бути лідером і вміти мотивувати працівників на повноцінну роботу та досягнення високих результатів.

Більшість людей не помічають відмінності між поняттями "лідерство”, "керівництво” та "влада”, і вважають, що, перебуваючи на керівній посаді, ця особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно формується під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особистісні риси керівника та інше.

Лідерство – це сила, що сприяє формуванню в групи людей здатності робити щось краще і більше в напрямі реалізації спільної мети.

Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення, розпорядження і вимагати їх виконання, тобто це процес управління спільною діяльністю членів групи.

Влада – це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада - це знаряддя впливу. Страх, винагорода, традиції, харизма, переконання та участь в керівництві є інструментами, які керівник використовує для впливу на працівників, апелюючи при цьому до їх потреб. Чим більша залежність підлеглих від керівника, тим більша влада керівника над підлеглими.

Лідерство можна назвати одним з унікальних феноменів політичного і суспільного життя, пов'язаним із здійсненням владних функцій. Воно є неминучим в будь-якому цивілізованому суспільстві і пронизує всі сфери життєдіяльності.

Питання змісту лідерства цікавило багатьох дослідників. Незважаючи на певні розбіжності у поглядах, вчені все ж таки схиляються до твердження, що лідерство – це процес впливу на групу людей з метою забезпечення розвитку організації у визначеному напрямку відповідно до місії організації [4]. Лідерство згуртовує спільні зусилля людей протягом значного часу для реалізації загальної мети. Обов'язковою умовою лідерства є наявність влади в конкретних формальних або неформальних організаціях, а також лідерство має важливе значення для розробки методів ефективного керівництва. Лідерство є специфічним типом управлінської взаємодії, що заснований на найефективнішому поєднанні різних джерел влади і спрямований на заохочення людей до досягнення загальних цілей. З одного боку, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які приписуються тим, хто успішно впливає на інших, з іншого боку, лідерство - це процес наполегливої діяльності у напрямі досягнення групою або організацією своїх цілей.

Центральною фігурою будь-якої групи або організації є сам керівник. Ефективність керівництва визначається "індивідуальним підходом”, тобто можливістю успішно вирішувати основні проблеми людських стосунків: уміння реагувати на непередбачувану поведінку підлеглих, подолання інформаційного "голоду” у колективі, чітке формулювання вимог до співробітників, встановлення з ними надійного зворотного зв'язку, здатність побачити та відрізнити хороше від поганого, правду від неправди, оскільки люди далеко не завжди правильно інтерпретують події і не завжди говорять те, про що думають. Такі керівники ставлять перед собою завдання дати людям можливість достатньо заробляти, отримувати задоволення від своєї праці, брати участь в управлінні організацією, створювати умови для самостійного вирішення проблем. У цій повазі до особистості людини виявляється вища суть гуманізму управління.

За останні 50 років в теорії і практиці психології та менеджменту проблема співвідношення лідерства і ефективності управління стала однією із ключових. Будь-який керівник, що турбується про ефективність своєї роботи, повинен прагнути стати лідером. Проте, не дивлячись на достатнє вивчення проблеми, низка питань залишається дискусійними. Чи може успішний керівник не бути лідером? Як повинен поводитися керівник, який не є лідером? Які стилі поведінки лідера найбільш ефективні в управлінні? Яку роль виконують особисті якості керівника?

"Лідерство”, як тип управлінських стосунків, відрізняється від поняття "керівництво”. Керівництво та лідерство є двома відмінними, але взаємодоповнюючими системами, кожна з яких має свої функції та характерні види діяльності, причому обидві є необхідними складовими управління будь-якої організації [2].

Поняття "лідер”, в порівнянні з поняттям "керівник”, є більш містким, оскільки охоплює риси особистості як керівника, так і лідера, а це означає, що керівник, який володіє якостями лідера, може здійснювати вплив на працівників з метою запровадження змін в організації, виходу на вищий, якісно новий рівень.

Не будь-який керівник використовує лідерство в своїй поведінці. Продуктивний керівник не обов'язково є ефективним лідером, і навпаки. А успіх в управлінні не компенсує поганого лідерства.

Існує досить багато типів диференціації стилів керівництва, але найбільш поширена така класифікація: авторитарний, демократичний та ліберальний стилі керівництва, які досліджувалися в роботі.

Cтиль керівництва – це система методів, прийомів і засобів, які домінують в управлінській діяльності керівника, а також індивідуальні особливості їх вибору та застосування. Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити виконувати те, що в даний момент потрібно.

Для визначення оптимального співвідношення стилів керівництва в управлінні навчальним закладом, крім теоретичного аналізу матеріалу було проведено і експериментальне дослідження. Перед нами постало завдання визначити оптимальне поєднання стилів керівництва, а також сформувати образ "ідеального” керівника, що задовольняв би вимоги підлеглих. Адже, на нашу думку, оптимальним та ефективним способом управління організацією, зокрема, навчальним закладом, є поєднання різних стилів керівництва, співвідношення між якими змінюється в залежності від ситуації. Експериментальна частина була проведена на базі двох Львівських загальноосвітніх навчальних закладів. В опитуванні було залучено 60 педагогічних працівників (по 30 чоловік з кожної школи).

Експериментальна частина роботи була поділена на такі етапи:

1.           Визначення суб’єктивного бачення педагогічними працівниками конкретних стилів керівництва (Авторитарного, Демократичного, Ліберального).

2.           Визначення оптимального набору якостей ефективного керівника.

3.           Визначення кореляційного зв’язку між індивідуально-психологічними властивостями оптимального керівника.

4.           Визначення оптимального поєднання стилів керівництва.

На основі результатів експериментального дослідження були визначені риси особистості, що відповідають певному стилю управління і використовуються керівником в залежності від ситуації.

              Загальні риси особистості: рішучість, відповідальність, демократичність, толерантність, послідовність, справедливість, чесність, виваженість, почуття гумору, порядність, комунікабельність, сила волі, працьовитість, компетентність, вихованість, фаховість, стабільність, наполегливість, гнучкість, авторитетність.

              Риси особистості, необхідні при прийнятті рішень: рішучість, відповідальність, справедливість, цілеспрямованість, виваженість, послідовність, компетентність, вимогливість, фаховість, вміння аналізувати.

              Риси особистості, що проявляються у вирішенні конфліктних ситуацій: толерантність, виваженість, відкритість, справедливість, рішучість, врівноваженість, стійкість, сила волі, послідовність, гнучкість, терплячість, вміння бути психологом, чесність.

В результаті проведеного експериментального дослідження, можна зробити висновок, що для ефективного управління навчальним закладом керівнику необхідно змінювати стилі управління в залежності від ситуації. Результати даного дослідження підтверджують думку про те, що у процесі управління неможливо керуватись лише одним стилем, а необхідно застосовувати їх поєднання.

У першій школі було визначено таке співвідношення стилів керівництва:

У загальних рисах особистості домінують якості Демократичного стилю (60,6%), значно меншу частину займає Авторитарний стиль (28,3%), та незначний відсоток складають риси Ліберального керівника (7,4%).

У прийнятті рішень ефективний управлінець керується Авторитарним (46,3%) та Демократичним стилем (35,6%), поступаються якості Ліберального стилю (18,8%).

Для вирішення конфліктної ситуації важливий Демократичний стиль (57,8%), якості Авторитарного та Ліберального стилів тут застосовуються менше (38,8%:30,4%).

У другій школі було визначено таке співвідношення стилів керівництва:

На відміну від попереднього навчального закладу, оптимальний керівник в даному випадку володіє більше Авторитарними рисами (54,9%), Демократичний стиль становить 51,9%, а Ліберальний стиль – 15,4%.

У прийняття рішень домінуючим стилем є Авторитарний (66,3%), Демократичний і Ліберальний стилі мають нижчі показники (57,8%:52,1%).

Для вирішення конфліктної ситуації керівник в цьому навчальному закладі використовує якості Демократичного стилю (66%), поступаються йому Авторитарний стиль (40%) і Ліберальний стиль (40%).

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що ефективний керівник використовує різні стилі керівництва (авторитарний, демократичний або ліберальний) в залежності від обставин. В загальному, керівник спирається на принципи демократичного стилю управління, демонструючи при цьому гуманність, розуміння та підтримку. У випадку виникнення конфліктної ситуації найбільш доцільним є демократичний чи ліберальний стиль керівництва. У ситуації необхідності прийняття рішення ефективним є авторитарний стиль, що характеризується відповідальністю, рішучістю та професіоналізмом.

Проведене теоретичне та експериментальне дослідження допомагає усвідомити необхідність гнучкого підходу до керівництва. Для того, щоб точно оцінити ситуацію, керівник повинен чітко розуміти свої власні здібності та здібності своїх підлеглих, природу задачі, потреби та повноваження працівників.

Керівник повинен завжди бути готовим змінити свою думку і, якщо необхідно, змінити стиль керівництва. Керівник, який вибрав певний стиль лідерства і чітко його дотримується (оскільки цей стиль добре зарекомендував себе у минулому) може виявитися не здатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, отримати від своїх підлеглих максимальну віддачу, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль впродовж всієї кар'єри. Сучасний керівник повинен адаптувати свій стиль управління для конкретної ситуації, оскільки найефективніші керівники - це ті, хто уміють поводити себе по-різному - залежно від вимог реальності.

Література

1.            Грищенко К.К., Ручка А.А., Сакада Н.А. Управление трудовым коллективом. – 2003.

2.            Kotter J. A force for change: how leadership differs from management.- New York, The Free Press. – 2005.

3.            Поршнев А.Г., Ефремов В.С. Менеджер ХХI века. Кто он / Менеджмент в России и за рубежом.- № 4. - 1998.

4.            Шекшня С.В. Управление персоналом со