Формуємо уміння вчитися самостійно

  Наталія Платова, учителька початкових класів Рівненської приватної гімназії.

 
  Що найчастіше мають на увазі педагоги, коли говорять про самостійність учня? Швидше за все, здатність дитини самостійно працювати над завданням учителя, так звану виконавчу самостійність. А справжня самостійність — це діяльність, яку особистість здійснює за внутрішніми переконаннями, обираючи ціль та засоби досягнення мети.

  Що ж таке вміння вчитися самостійно? Як примножувати свої знання та вміння, удосконалювати та розвивати свої здібності? На мій погляд — це точно знати свої можливості, свої недоліки та прогалини в знаннях, і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, то не самоусуватися, а шукати засоби поповнити свої знання новим досвідом, пройти шлях наукового дослідження. Але й це ще не все. Це здатність шукати нові завдання, виконання яких потребує роздумів, досліджень. Для дитини, яка володіє вмінням учитися, кожне таке завдання — ніби задача з неповними даними. «Це я вже знаю, а це ще ні. Що мені потрібно дізнатися, щоб виконати завдання?» — таким має бути перший крок до самонавчання.

  Працюючи в школі впродовж 14-ти років, я переконалася, що учні, які прекрасно відтворюють навчальний матеріал, не завжди можуть виявити творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Ці якості можуть бути сформовані тільки за умови залучення дітей до систематичної навчально-пошукової діяльності.

  Існують три шляхи самостійного виконання зав дання.

  1. Вигадати, створити свої засоби та способи, тобто зробити завдання творчим.

  2. Визначити, якої інформації не вистачає, і відшукати її в довіднику, підручнику, іншому джерелі.

  3. Запитати у вчителя як у компетентного фахівця.

  Щодо першого способу, то про нього говорити в початковій школі занадто рано. Уміння працювати з додатковими інформаційними джерелами формуються трошки пізніше, коли дитина оволодіє вмінням читати, користуватися комп’ютером. А от вчитель справді є найпершим джерелом нових знань і вмінь. За цими словами постає звична картина: учитель говорить, а діти слухняно виконують усі його інструкції та поради. Але як слухняний об’єкт навчання може перетворитися на того, хто здатний навчати самого себе, в ініціатора власних навчальних дій, який звертається до вчителя за потрібною інформацією?

  Слід організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб’єктом навчання.

  Самостійна робота може виявлятися в чотирьох основних напрямах навчальної діяльності:

  1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати свою діяльність у колективній роботі);

  2) практичному (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп’ютером тощо);

  3) інтелектуальному (формулювати проблеми, обирати об’єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);

  4) психологічному (докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію).

   Розв’язати завдання з формування творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, можна лише комплексно. Тому формування у дітей самостійності слід реалізовувати у трьох основ­них аспектах.

  Перший аспект — організація спеціальної навчальної діяльності на уроках.

   Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, виникає з потреби, переходить у мотив. Школяр має сформулювати мету, спланувати діяльність, обрати засоби та прийоми роботи, виконати завдання, оцінити свої здобутки та відрефлексувати виконану роботу, обрати нове завдання.

   Така побудова навчальної діяльності робить дитину активним шукачем, дослідником, пробуджує думку, спонукає до діяльності. Підходячи до вивчення кожної нової теми, дитина має усвідомити свою потребу в новому знанні, переконатися, що їй це необхідно. Для цього можна скористатися завданням «Каталізатори». Учень переконується, що виконати це завдання він поки що не може, бо в нього для цього не вистачає ні знань, ні засобів. Коли дитина бачить потребу в розширенні знань, у неї виникає власний мотив до вивчення матеріалу, не нав’язаний зі сторони. Далі слід допомогти їй скласти план дій, дібрати такі завдання, виконавши які вона може самостійно зробити виснов ки. Ці висновки узагальнюються та систематизуються в схемі, алгоритмі. Таким чином, учень отримує знан ня не в результаті повідомлення вчителя, а виконуючи дії. Так формується спосіб дії. Хоч дитина може потім забути правило, інформацію, яку вона отримала, але спосіб дії допоможе їй пройти шлях дослідження та відновити вивчений матеріал. Саме так нове знання стає інтелектуальною власністю дитини.

  Ще дуже важливий момент — рефлексія власної діяльності. Народна мудрість говорить: «Розумний вчиться на чужих помилках, а дурень на своїх», але ми не вчимося на чужих помилках, навіть рідко на своїх, бо не запитумо себе, чому я так вчинив, чому це трапилось зі мною, тобто не рефлексуємо своє життя, свої в чинки. Слід привчати дітей з перших кроків життя у школі аналізувати свої дії та робити висновки. Якщо роботу організувати правильно, дитина надалі з легкістю зможе оцінювати свої знання, якість виконання роботи за різними критеріями. Спочатку учні вчаться оцінювати найпростіші дії, результати роботи, потім і комунікативні навички, досягнення.

  Така організація навчальної діяльності постійно спонукає дітей до самостійної діяльності, самооцінки, рефлексії.

  Другий аспект — організація навчального співробітництва.

  Методи побудови такої навчальної діяльності вимагають спільної діяльності вчителя з учнями та учнів між собою. Найкращою формою організації співпраці є парна та групова робота. Під час роботи в групі дитина має реальну можливість обрати для себе роль (контролер, скептик, аналітик, писар, координатор). Тут вона вчиться слухати, сперечатися, ставити запитання, відстоювати свою думку. Усі правила ведення навчальної дискусії програються учнями в різних ситуаціях, обираються найоптимальніші зразки і приймаються всіма як свої власні без зовнішнього нав’язування. Під час групової роботи кожен отримує безцінний досвід спільної діяльності, рефлексії. Саме за такої організації роботи учні приймають навчальне завдання як своє власне, самі розподіляють ролі, планують свою роботу, роблять висновки, створюють модель, алгоритм, схему, оцінюють свою роботу та досягнення, вчать інших.

  Третій важливий аспект — це методи та прийоми роботи на уроці.

  Головна складність в оволодінні загальним способом дії полягає в тому, що ці дії неможливо імітувати. Пошук знань та способу дії може бути лише там, де вчитель не дає їх у готовому вигляді, а спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності.

  Щоб діти навчилися відрізняти дві основні ситуації взаємодії з учителем — ситуацію наслідування та ситуацію самостійної дії, вчилися міркувати самостійно, приймати рішення, можна використовувати завдання «пастки», «каталізатори», «ключі», «виручалочки».

  «Пастки» — це завдання, які не мають розв’язку або складені не за правилами.

  Вони можуть бути такі:

   — завдання, що розрізняють орієнтацію дитини на задачу та дії вчителя;

   — завдання, що розрізняють життєву та понятійну логіку;

   — завдання, які не мають розв’язку;

   — задачі з неповними даними;

   — ситуації відкритого незнання.

   Мета таких завдань — спонукати дітей думати, аналізувати, діяти не за аналогією, а самостійно.

  «Каталізатор» — завдання, яке виявляє недостатність знань дитини, мотивує її до пошуку інформації, спонукає брати участь у навчальному діалозі з іншими дітьми та вчителем.

  Ці завдання доцільно використовувати на уроці постановки навчального завдання. Базою в такому зав данні є вже вивчений матеріал, але воно містить таке запитання, відповісти на яке без опрацювання нового матеріалу неможливо.

  Наприклад, вивчаючи тему «Прикметник», щоб діти усвідомили роль прикметника в реченні, можна запропонувати таке завдання. Прочитайте текст, скажіть, яка пора року описана.

  Іванко йшов лісом. Він дихав чистим повітрям. Обабіч дороги росли дуби. Як приємно йому йти лісовою стежкою.

  Визначити пору року діти не можуть. Слід запропонувати їм таке завдання: «Змініть швидко цей текст так, щоб у 1-ї групи вийшов опис осені, у 2-ї — весни, у 3-ї — зими, у 4-ї — літа. Діти виконують завдання: вставляють прикметники, читають уголос текст, усі разом оцінюють правильність виконання завдання, виписують слова, які вставили, потім ведуть спостереження й роблять висновки.

  Основна функція таких вправ — мотивувати наступну діяльність, спонукати до творчості.

  «Ключ» — завдання, виконуючи яке дитина може оцінити рівень своїх знань з певної теми, побачити прогалини, визначити зону найближчих дій.

  Учень виконує тест і після його перевірки може сказати, що виконати було легко, чи звертався він за допомогою до інших учнів, до вчителя, довідкової літератури, до підручника.

  Наприклад, після вивчення теми «Письмове додавання та віднімання багатоцифрових чисел» дитина отримує картку з такими завданнями.

  1. Перевір, чи правильно записані доданки при письмовому додаванні багатоцифрових чисел (біля правильного запису постав позначку «+», біля неправильного — «–»).

  2. Запиши у стовпчик такі приклади: 12678 + 2509, 5090 – 387.

  3. Перевір, чи правильно показано переходи через розряди 4896 + 2098.

  4. Визнач кількість цифр у частці та сумі.

  Ці завдання перевіряють уміння бачити переповнен ня розрядів, місця, де дитина може припуститися помилки.

  5. Перевір, чи правильно виконана дія.

  6. Виконай додавання та віднімання самостійно.

  Ці завдання перевіряють саме вміння виконувати письмові обчислення.

  7. Склади подібні завдання для своїх друзів самос тійно.

  Це завдання на розуміння способу дії, на усвідомлення поступовості дії під час виконання письмового обчислення.

  Виконання таких завдань допомагає вчителю й дитині перевірити знання з кожної теми й побачити, де не вистачає знань, умінь, над чим потрібно працювати.

  Щоб дитина, яка не була на уроці або погано засвоїла матеріал, могла опрацювати його самостійно, можна запропонувати їй завдання «виручалочки».

  «Виручалочка» — це завдання, виконавши які дитина може опанувати пропущений матеріал. На картці спочатку стоїть завдання, що викликає запитання: як його виконати, дитина не знає.

  Наприклад, учень пропустив тему про правопис ненаголошених е-и.

  Учитель пропонує такі завдання.

  1. Встав пропущені букви, в написанні яких ти не сумніваєшся:

  В…сною пов…ртаються до нас з т…плих країв гостроносі журавлі.

  У якому слові ти вставив букву одразу, подумай, чому? Чи чітко чути в цьому слові звук [е]? А чому? Чи падає наголос на пропущені звуки в інших словах? Запитай в однокласників, що вони думають з цього приводу.

  2. Впиши букви у ті слова, де звук не потрібно перевіряти: з…мля; з…млі тощо. У якій позиції стоять ці звуки в слові? Чи здогадався ти, як дізнатися, яку букву потрібно написати на місці пропуску?

  3. Слово, у якому під наголосом стоїть звук, який перевіряємо в спільнокореневому слові, називається перевірним. Обери сам серед запропонованих слів перевірні, визнач у них наголос.

  Н..су — нести, несуть, ніс, занесений.

  4. Добери до слів перевірні слова: з…мля тощо.

  5. Встав потрібну букву в пропуск, покажи роботу «консультанту» (учневі, який засвоїв матеріал на високому рівні), якщо виникне непорозуміння — то вчителю.

  В…сна, л…сток, ж…ття, с…ло.

  6. Виправ помилки в реченні.

  Сьогодні Дмитрику було весило. На уроці української мови він навчився правильно песати запрошення. Він завтра напише такого леста своїй бабусі.

  7. Придумай подібні завдання для своїх друзів.

  Така організація роботи дає можливість:

  учителю:

  — активізувати пізнавальні можливості всіх учнів;

  — реально бачити рівень досягнення дітей, прогалини в оволодінні способом дії;

  — надати допомогу окремим учням, контролювати процес засвоєння знань;

  учневі:

  — навчатися у власному темпі і стилі;

  — раціонально використовувати час;

  — формувати рефлексивні вміння та навички;

  — розвивати творче, самостійне мислення.

  Можна визначити чітку послідовність опанування учнями вміння працювати самостійно.

  1. Учень працює самостійно, без допомоги інших учнів та вчителя над розв’язанням навчального зав­дання.

  2. Учень самостійно обирає завдання із запропонованих учителем.

  3. Учень самостійно обирає мету роботи, завдання та складає план виконання роботи.

  Результати роботи переконливі:

  - діти легко вступають у предметну дискусію з учителем та однокласниками;

  - у них поступово формується смак до пізнавальної, дослідницької діяльності;

  - набуті знання привласнюються та використовуються для здобуття нових;

  - створюється база для творчості.

  Література.

  1. Богатирчук С.К., Новоселецький М.Ю., Поліщук О.І. Організація самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. — Рівне, 2002.

  2. Лемберг Р.Г. О самостоятельной работе учащихся // Советская педагогика. — 1962. — № 2.

  3. Лернер И.Я. Дидактические основы формирования познавательной самостоятельности учащихся при изучении гуманитарных дисциплин. — М.,1971.

  4. Онищук В.О. Організація навчання в умовах кабінетної системи. — К.: Рад. школа, 1980. — С. 30.

  5. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. — М.: Педагогика, 1980. — 240 с.

  6. Рябцева С.Л. Диалог за партой. — М.: Просвещение, 1989. — 94 с.

  7. Цукерман Г.А. Введение в школьную жизнь. — М.: Новая школа, 1994. — 45 с.

  8. Цукерман Г.А. Виды общения в обучении. — Томск, 1993. — 269 с.