До питання пошуків сучасних оптимальних шляхів навчання нечуючих

Наталія Адамюк

Сурдопедагогіка України – це є історія пошуків оптимальних шляхів виходу на якісний рівень доступу та отримання знань нечуючими людьми. Це, скажімо так, рівняння на прапор чуючих з метою підтягнення осіб з вадами слуху до рівня освіченості осіб з нормальним слухом. А відтак проблема якісного навчання в масовому масштабі осіб з порушеннями слуху турбує не одне покоління вчених і сурдопедагогів-практиків. В сучасних умовах гуманізації українського суспільства це питання набуває надзвичайної гостроти.

  Розпочався новий навчальний рік. Вже відбулися у школах педагогічні ради та засідання методичних об’єднань, де були проаналізовані проблеми минулого навчального року та були сформовані завдання на новий навчальний рік.

Зразу ж скажемо, що у сурдопедагогів були і залишаються більш глибші, більш специфічні проблеми порівняно з педагогами загальноосвітніх  шкіл. Ми не можемо просто дати певний обсяг знань школярам з вадами слуху. Враховуючи ваду слуху (а це і частково втрачений слух, і відсутність його), ми повинні бути впевненими в тому, що поданий обсяг знань змістовно засвоюється ними, що за допомогою цих знань формується правильний світогляд та громадянська позиція наших підопічних.

При досить розгалуженій порівняно із закордоном  диференційованій системі загальноосвітніх спеціальних навчальних закладів для осіб з вадами слуху в Україні здавалося б, що результати мають бути вагомими, бо існує чітка навчальна система з дотриманням принципів наступності та непереривності. Але сурдопедагогічна спільнота та спільнота Глухих не можуть визнати дійсний стан освіти як задовільний. А тому робота з виявлення причин та усунення таких продовжується.

На допомогу освітнім теоретикам та практикам підключаються вже різні громадські організації, серед яких вирізняється досить могутня та впливова організація Українського товариства глухих (а такі зв’язки: між освітою і суспільством говорять про демократизацію у нашій державі системи освіти), яка останнім часом переймається проблемами навчання та виховання осіб з вадами слуху та робить значний вклад у розв’язання питання покращення освітнього рівня нечуючих. Досить сказати, що саме Українським товариством глухих за підтримки Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Комітету у справах інвалідів були проведені Всеукраїнські конференції з питань освіти нечуючих в Україні (2001р.,2005р.) та Всеукраїнська конференція з проблем реабілітації, де також розглядалися питання освіти осіб з вадами слуху (2003р.). А такі систематичні заходи, як Всеукраїнський конкурс „Ерудит” та Всеукраїнський фестиваль художньої творчості дітей з вадами слуху, які УТОГ проводить спільно з Міністерством освіти та науки України, говорять про його величезну лепту в навчально - виховний процес та освітню діяльність осіб з вадами слуху. Щорічне розвязання питання про створення у вузах України 1 – 1V рівня акредитації спецгруп для студентів з вадами слуху – це своєрідна естафета, при якій кропітлива праця шкільних сурдопедагогів продовжується вже силами УТОГ. Дуже багато свого вкладає ця організація і в створення різних законодавчих та нормативних документів, що стосуються навчання осіб з вадами слуху. Із „свіжих” документів це і Положення про спеціальну освіту, і Державна програма реабілітації інвалідів зі слуху, це і Програма професійної підготовки інвалідів зі слуху та зору у вищих навчальних закладах 1 – 1V рівнів акредитації...

Окремо треба згадати, що серед широкого загалу працівників педагогічної ниви України створена і діє громадська організація Обєднання нечуючих педагогів (ОНП), яка за своїм Статутом головним завданням має сприяння поліпшенню навчально-виховного процесу у загальноосвітніх спеціалізованих закладах України для дітей з вадами слуху за допомогою впровадження нових форм і методів. Це Об’єднання було створене 10 червня 2001 року з ініціативи самих вчителів з вадами слуху та за всебічної підтримки Центрального правління УТОГ. Керує Об’єднанням Каменська Наталія Миколаївна, педагог з вищою освітою, аспірант Інституту спецпедагогіки АПН України. На сьогоднішній день ОНП складається з 46 членів, де лише шестеро з них -  особи з нормальним слухом. ОНП має двох почесних членів, це: Євсеєва Марія Амирханівна,  перший президент МАГУ - Московської асоціації глухих учителів (в минулому висококваліфікований вчитель історії київської спецшколи – інтернату для глухих дітей № 6) та Майкл Родда, міжнародний член АПН України, професор Коледжу імені Грента МакЮена і Університету провінції Альберта, Едмонтон, Канада.  І Марія Євсеєва, і Майкл Родда мають порушення слуху.

Міжнародною практикою роботи закладів освіти США, Канади, Великобританії, Іспанії, Франції, Данії та інших розвинених цивілізованих країн з багатою педагогічною і культурною спадщиною доведено, що глухі вчителі є не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й чудовим взірцем для дітей щодо того, яких висот може досягти нечуюча людина. Історія сурдопедагогіки України теж пам’ятає, коли школами керували видатні нечуючі педагоги, а в  самих школах разом з чуючими педагогами „сіяли розумне, добре, вічне” і нечуючі вчителі. Сучасна сурдопедагогіка теж може похвалитися прикладом Хмельницького загальноосвітнього спеціалізованого навчально-виховного закладу "Школа - дитячий садок” для дітей з вадами слуху, якою  керує нечуючий директор - Галина Миколаївна Воробель. До речі, це поки що єдиний спеціалізований заклад України загальноосвітнього неінтернатного типу.

Отже, суспільство в особі громадських організацій, науковці та сурдопедагоги-практики  об’єднані одною загальною метою, яка полягає в тому, щоб особи з вадами слуху в освітньому плані не відрізнялися від нормально чуючих людей. Для цього Інститут корекційної педагогіки Національного педагогічного університету імені  М.П. Драгоманова з 2000 року проводить щорічно „Педагогічні читання”, на які збираються сурдопедагоги України, в основному директори та завучі загальноосвітніх спеціальних закладів для осіб з порушеннями слуху. Ці педагогічні читання є своєрідними науково-практичними конференціями, де обговорюють наукові доповіді і виступи практичних працівників. Аналіз резолюцій всіх семи „Педагогічних читань” констатує про тісний зв’язок між школами та Інститутом корекційної педагогіки Національного педагогічного університету імені  М.П. Драгоманова, що може говорити про позитивність  та результативність спільної роботи в галузі сурдопедагогіки. Як куратор кафедра корекційної педагогіки прикладає сили для покращення становища на освітньому фронті. І все ж все не так просто і легко, як здається на перший погляд. Бо іноді приймаються рішення на цих же Педагогічних читаннях, які говорять про невраховування позитивного світового досвіду в галузі сурдопедагогіки або ж одвічної боротьби між застосуванням чистого усного методу та жестової мови. В цих же резолюціях йде мова про:

-   незадоволеність практикою преваліювання жестової мови над мовленням, яка є „науково необґрунтованою і експериментально не перевіреною”, і яка „не забезпечує соціальну адаптацію та інтеграцію осіб з вадами слуху у суспільство, а навпаки, виокремлює осіб з вадами слуху в окрему неадаптовану групу”;

-   порушення  питання про „створення експериментального майданчика з метою вивчення можливостей нечуючих педагогів у навчально-педагогічному процесі та їх ролі”,  та стурбованість з приводу можливого „створення закритого конклаву осіб з вадами слуху при повній передачі всієї системи навчання нечуючим педагогам”;

-   "словесне мовлення як провідну форму, на основі якої відбувається інтенсивний розвиток дитини з вадами слуху”;

-   порушення питання про розробку вищезгаданою кафедрою "переліку спеціальностей для здобуття освіти особами з вадами слуху”.

Так, не випадково останнім часом питання застосування жестової мови широко обговорюється.  Бо аналіз наукових даних і нерозривно пов’язаних з ними соціально-політичних та культурологічних поглядів сучасного цивілізованого суспільства стверджує, що результати досліджень різних національних жестових мов призвели до зміни наукової парадигми. Раніше загальноприйнятим було визначення, що жестова мова є примітивна система спілкування, її лексична будова й граматика малорозвинені й т.д. Однак, дослідження зарубіжних мов засвідчило, що кожна жестова мова є багатою й самобутньою лінгвістичною системою, котра містить у собі широкий набір лексичних та граматичних засобів для висловлювання. Якщо раніше, підкреслюючи вирішальну роль мови в загальному й психічному розвитку глухої дитини, удосконаленні її пізнавальної діяльності, становленні особистості, фахівці мали на увазі винятково або головним чином словесну мову, то нові наукові дані обумовили зовсім інший підхід до проблеми. Якщо жестова мова – одна з природних мов людства, не "краща” й не "гірша” від словесних мов, а просто інша за субстанцією та лінгвістичною структурою, то сама думка про "без’язиких глухонімих” виявляється, м’яко кажучи, некоректною. Мова аж ніяк не йде про заперечення ролі словесної мови в розвитку глухої дитини, її величезне значення в формуванні психічних функцій глухих дітей загальновідоме. Проте заперечується монополія словесної мови й стверджується, що такою мовою може бути й жестова.

Широко у світі застосовується (новий для України і в практичному плані майже не застосований) метод "білінгвального навчання”, де національна словесна і національна жестова мови виступають як рівноправні засоби навчально-виховного процесу. Для якісного навчання і отримання кращих результатів, ніж дає теперішня шкільна система – сурдопедагоги мають шукати нові технології, експериментувати. Тим паче, що ст.23 Закону України "Про соціальну захищенність” від 15.06.2004 року зазначає, що дактильно-жестова мова є не тільки засобом міжособистісного спілкування, а й засобом навчання осіб з вадами слуху.

       Перший крок зробили науковці: Інститут спеціальної педагогіки АПН України провів Всеукраїнську науково – практичну конференцію за темою "Жестова мова в системі освіти нечуючих” та відкрив лабораторію жестової мови, до складу якої увійшли високоосвічені фахівці та носії мови жестів для дослідження української жестової мови. Ця нова лабораторія, за словами директора Інституту спеціальної педагогіки Бондаря В.І., має активно співпрацювати з лабораторією сурдопедагогіки з метою створення нових форм і методів та інноваційних технологій, які мають бути застосовані у навчально-виховному процесі дітей з вадами слуху. Наразі лабораторія жестової мови працює над тематикою лекцій та практичних семінарів з вивчення жестової мови педагогами та вихователями спеціальних шкіл – інтернатів для дітей з порушеннями слуху.                                                                                                                        

Бібліографія:

1. Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.-Ст.23.-С.2.

         2. Кобель І. Підхід „дві мови – дві культури”: чи використання жестової мови       сприяє розвиткові грамотності у глухих дітей? – Сучасні тенденції розвитку

         спеціальної

3. Кульбіда С.В. Використання і вивчення жестової мови в Україні // Наше життя.- №26. – 32.- 2004.

4. Базоев В. З., Паленный В. А. Человек из мира тишины.- Москва, 2002.

5. Статут ОНП. - Київ,2001.- 6с.

Дані про автора:

Адамюк   Наталія Борисівна  - науковий працівник лабораторії                                                           жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України.