Куріння тютюну як проблема соціальної психології

Актуальність проблеми паління на сьогодні є загальновизнаною. Утім, ми навряд чи помилимось, якщо ствердимо, що в українському суспільстві зрушення її з мертвої чи майже мертвої точки не вважається за першочергове завдання суспільної політики. Низький рівень життя населення, безробіття, швидке зростання поширеності ВІЛ-інфекції, туберкульозу та інших «соціальних» хвороб, на перший погляд, повинні хвилювати більше, ніж така добре знайома шкідлива звичка, як паління. Не виключено, що підсвідомо суспільство навіть виправдовує поширеність цього зловживання як засобу хоча б тимчасового відсторонення від життєвих проблем в умовах зростаючої стресогенності.

Яка ж справжня значимість паління в сьогоденній Україні? Спробуємо звернутись до статистики. Підраховано, що в США, де паління поширене значно менше, ніж в Україні, смертність від його наслідків перевищує смертність від СНІДу, алкоголізму та нещасних випадків, разом узятих. Щодо нашої держави, то смертність від ішемічної хвороби серця зумовлена в нас палінням на 30–40 %, захворюваність на рак легенів (який посідає перше місце в структурі загальної онкологічної захворюваності) — на 90 %, онкозахворюваність будь-якої локалізації — на 30 %. В Україні куріння є опосередкованою причиною 16–18 % усіх випадків смерті, а серед чоловіків середнього віку (35–69 років) — 43 %. Жоден негативний фактор не дає таких цифр.

Таким чином, на сьогодні в нашій країні паління є однією з основних, а для деяких віково-статевих груп — основною причиною передчасної смерті. З огляду на наведені цифри, можливо, не буде здаватись такою дивною епідемія неінфекційних хвороб серцево-судинних та онкологічних, яка поширилась по всій земній кулі протягом XX століття: адже поряд із нею мала місце пандемія паління — вагомого і доведеного фактору ризику цих найбільш розповсюджених захворювань.

У чому ж причини повсюдного поширення цього зловживання? Деякі з них, здається, лежать на поверхні: це загальнодоступність тютюнових виробів та потужна реклама сигарет. Але не викликає сумнівів, що людина, яка не має особистісної мотивації до паління, залишиться байдужою як до реклами, так і до наявності поряд із нею хай навіть і безкоштовної тютюнової продукції. Зазначимо, що і в країні, «еталонній» за боротьбою з палінням — у США, де дію сприятливих умов (але не причин) паління зведено до мінімуму,— проблема ще досить далека від задовільного розв’язання.

Отже, питання психології палія є першочерговим для розуміння природи феномену паління, а відтак і для боротьби з цим зловживанням; тільки соціальна психологія може, врешті, доказово відповісти на природне і просте (щоправда, тільки у своїй постановці) запитання: чому люди палять?

Переважна більшість курців почали палити в підлітковому віці. За нашими даними обстеження осіб 15–25 років перші спроби відбувалися в 13,4 року, а систематичним воно ставало в середньому у 15,8 року. Природно припустити, що саме в соціально-психологічних особливостях підліткового віку слід шукати причини початку паління. Підлітковий вік — це в першу чергу вік створення власної Я-концепції, формування самооцінки та вироблення особистісної ідентичності, вік соціалізації. Особливість підліткового періоду полягає в існуванні двох конкуруючих потреб: по-перше, потреби формування і доведення собі та іншим власної унікальності, а по-друге, навпаки, потреби в груповій приналежності. Паління є інструментом, з допомогою якого підліток може ідеально розв’язати ці обидві, здавалося б, антагоністичні, проблеми одразу. З одного боку, удаючись до паління, молода людина ідентифікує себе з «дорослим» світом, демонструє незалежність від авторитетів, здатність іти на ризик, одразу набуваючи якості, яка відрізняє її від більшості тих, хто не палить. З іншого боку, паління з перших же спроб виступає як інструмент комунікації та міжособистісної взаємодії. Відомо, що підлітки палять майже виключно в невеликих групах і вкрай рідко наодинці (за нашими даними палінню на самоті надають перевагу лише 9,4 % молодих людей. Паління є найпростішим засобом відчуття групової приналежності, який, однак, є практично безперспективним щодо динаміки міжособистісних стосунків. Але асоціація палія з частиною групи зберігається на все наступне життя, стаючи справжньою основою залежності від паління.

Сказане наводить на думку, що ініціація паління в підлітковому віці рідко є свідомим вибором. Звичайно, можна припустити виникнення в окремих випадках першої спроби паління під дією чистої цікавості. Але немає ніяких сумнівів, що відчуття, які залишає по собі перша сигарета, аж ніяк не сприяють подальшому палінню, якщо брати до уваги лише фізіологічний бік. Фізіологічні ефекти паління можуть бути порівняні із задоволенням хіба що з надто великою натяжкою. Паління тютюну є особливою, соціальною токсикоманією і зіставлення його з палінням, наприклад, тієї ж марихуани, з нашої точки зору, мають проводитись дуже обережно. Перша залежність від паління виникає не тоді, коли підліток чи дитина опанувала техніку вдихання тютюнового диму, долаючи при цьому кашель та задишку, а тоді, коли паління починає опосередковувати сосунки молодої людини із своїм найближчим соціальним оточенням.

Соціальна обумовленість паління, природно, не усвідомлюється самими курцями. Тут має місце яскравий прояв універсальної похибки атрибуції, коли своє залучення до тютюнокуріння молоді люди пояснюють переважно не ситуативними, а диспозиційними впливами, створюючи раціоналізації типу «я палю, тому що це дозволяє мені зняти напругу». Це, дійсно, може знімати напругу, але не завдяки якимсь седативним чи анксіолітичним ефектам, а тому, що через переживання уявного спілкування воно здатне тимчасово знімати стан соціальної фрустрації.

Маючи «на озброєнні» паління як засіб уявного спілкування, людина починає звертатись до нього в усіх випадках якісного чи кількісного незадоволення своїм реальним спілкуванням, тобто у ситуаціях соціальної фрустрації. Однак паління аж ніяк не може дати відчуття справжнього «усуспільнення», отже воно тягне за собою нову фрустрацію, яку можна було б назвати фрустрацією уявного спілкування. Остання тамується знову ж за допомогою паління; порочне коло замикається і залежність починає функціонувати за своїми власними законами. Результатом стає несформованість в особи дієвих соціальних навичок. Утім, слід зауважити, що для стороннього ока така людина може здаватись достатньо комунікабельною; вона може блискуче опанувати інструментальний бік спілкування, але в неї завжди буде залишатись суб’єктивне емоційне незадоволення результатами власних міжособистісних стосунків. Таким чином, мова йде не про об’єктивну, а про суб’єктивну соціальну непристосованість.

Звичайно, зараз постійне залучення до паління нових молодих поколінь значною мірою зумовлене поширеністю паління серед дорослих. Частина дітей, очевидно, вважають паління за джерело якогось не відомого їм особливого задоволення і починають палити в тому числі і з цієї причини. Але вже перші спроби паління доводять для дитини хибність такого уявлення, доставляючи їй низку чисто фізичних неприємних відчуттів. Ми стверджуємо, що негативні, неприємні відчуття, включаючи дертя в горлі, неприємний присмак у роті, загрудинний ефект, м’язову слабкість тощо, перевищують сумнівне задоволення не тільки при перших спробах, а і протягом усього подальшого життя із сигаретою. Більше того, ми спробуємо довести, що саме ці неприємні відчуття є тим цементом, який остаточно закріплює залежність у досить глибоких шарах підсвідомості.

За даними статистики 8 % обстежених курців уважають, що вони практично завжди відчувають задоволення від паління. Водночас з неприємних відчуттів, пов’язаних із палінням, 75,0 % опитаних відзначають неприємний присмак у роті, 61,5 % — головокружіння, 30,8 % — нудоту. Ці результати доводять, що у певному розумінні негативні відчуття в цьому випадку дійсно перевищують позитивні.

Розгляньмо тепер питання про рекламу та «антирекламу» тютюнових виробів. Сучасна реклама сигарет, що є детально розробленою технологією потужного соціального впливу,— не лише яскрава ілюстрація наведених нами положень, але й джерело подальшого вивчення психології паління, цінність якого важко переоцінити. В першу чергу нагадаємо, що бюджет таких тютюнових компаній, як, наприклад, «Philip Morris», набагато перевищує, скажімо, бюджет України. На рекламу сигарет щороку витрачаються мільярди доларів. З цього можна зробити висновок: якщо певний рекламний продукт, який стосується паління, випущено і він працює, то він не може не бути ефективним, а отже, будь-яка реклама сигарет закономірно є символічним утіленням певних закономірностей психології людини.

Однією з основних характерних рис сучасної реклами саме тютюнових виробів є повна відсутність зображень процесу паління чи будь-яких його зовнішніх атрибутів — тютюнового диму, недокурків, попільничок тощо. Ключові зображення, на перший погляд, абсолютно не пов’язані з палінням — це найчастіше люди, які, так би мовити, «насолоджуються життям». Чи є це засобом пов’язати цю звичку у свідомості населення з повноцінним та щасливим існуванням? Можливо, для частини молодих людей подібна реклама має саме таке значення і сприяє їх залученню до споживання сигарет. Але в тютюновій рекламі можна помітити інший, більш глибокий зміст. Фактично, усі ключові зображення цієї реклами є не чим іншим, як усередненим втіленням колективного ідеального «Я»; іншими словами, на рекламних плакатах люди бачать те, чим вони хотіли б бути, але чим вони, на жаль, не є. Таким чином, реклама постійно підтримує ідеальне «Я» на недосяжному рівні, одразу ж пропонуючи засіб компенсації фрустрації — у вигляді пачки сигарет.

Сигарети як такі відграють у тютюновій рекламі другорядну роль. Ніщо не заважає замінити їх просто на згадку про паління, навіть у формі заклику до НЕкуріння. Звідси стає зрозумілим, що переважна більшість антиреклами паління насправді є не чим іншим, як його рекламою. Що відбувається у психології підлітка, коли він бачить по телевізору свого однолітка з «анти»реклами, який «учиться на відмінно, вивчає іноземну мову, займається у спортивній секції, спілкується із друзями, не палить»? Він бачить своє недосяжне ідеальне «Я» і, звичайно, опиняється у фрустрації з приводу його недосяжності. Адже насправді він НЕ вчиться на відмінно, НЕ вивчає іноземну мову і т. д., тобто є повним антиподом свого рекламного ідеалу. Утім, є один збіг — він також не палить, поки що не палить, як і герой реклами. Але слова «не палить» залишаються асоційованими зі своїм ідеальним антиподом, а з реальним Я природно виникає асоціація «палить». Після двох-трьох переглядів подібної реклами підліток стає курцем на рівні Я-концепції, а далі вже менше ніж півкроку відділяє його від фактичного паління. Так працює й інша «антиреклама», на зразок «палити — на це немає часу» (у тому-то й річ, що часу більш ніж достатньо і його буквально нікуди діти, а тут якраз підказка, як можна скористатись цим вільним часом).

Розгляньмо тепер з позицій проведеного аналізу сакраментальний текст «Мінздрав попереджає: паління шкідливе для вашого здоров’я». Що це — реклама чи антиреклама? Якби цей надпис хоч би як-небудь сприяв зменшенню числа паліїв, тютюнові компанії мали б усі можливість попрощатися з ним назавжди. Чому цього не відбувається? Пригадаймо, що підсвідомою метою курця, принаймні на аутоагресивному етапі куріння, якраз і є завдати собі шкоди. Вище йшлося про шкоду на рівні відчуттів та настрою; таке «попередження» додає до цього шкоду у більш широкому життєвому розумінні. Що ж, тим більшою, тим повнішою буде надцінна «жертва», яку курець приносить за свою (справжню чи уявну) соціальну неадаптованість. Неважко здогадатись, що подібний ефект мають і всі інші заходи з боротьби з палінням, побудовані за

Які ж заходи можуть принести реальну користь у боротьбі із цим злом? Якщо говорити про індивідуальну та групову роботу, то, по-перше, ці заходи мають бути центровані перш за все на особистості та її соціальних стосунках. Утім, програми з припинення паління можуть і повинні містити фрагмент, присвячений виробленню розуміння природи цієї залежності. Більша увага має бути приділена формуванню позитивної самооцінки, прийняттю себе та свого оточення, формуванню конструктивних соціальних навичок, що найпростіше здійснити в рамках традиційного соціально-психологічного тренінгу. Серйозна увага повинна приділятись подоланню моральної кризи та кризи сенсу життя; при цьому можна орієнтуватись на програми типу «Дванадцять кроків». Досвід практичної психотерапії паління, як і інших залежностей, у нашій країні поки що незначний. Створення програм, які б реально працювали та хоч би якоюсь мірою були ефективними,— це справа майбутнього. Але зважаючи на щойно окреслене (дуже схематично) коло проблем, які потрібно розв’язати в ході подібних програм, стає зрозумілим, що вони не можуть мати тривіальний, «рецептурний» характер і складатись з одного чи двох сеансів.

Щодо суспільних заходів, то, звичайно, на перше місце слід було б поставити заборону як реклами, так і більшої частини антиреклами паління. Утім, дивлячись правді у вічі, слід визнати, що навіть коли весь уряд країни такого економічного рівня, як Україна, одностайно поставить за мету заборону реклами сигарет, сили у боротьбі з тютюновими компаніями будуть нерівні. На жаль, наша держава просто не здатна захистити своїх громадян від цього згубного соціального явища.