Матеріали для бесід з батьками Виховання підлітків має свої труднощі, пов’язані з особливостями їх фізіологічного розвитку, що впливає і на розвиток пізнавальних процесів (відзначаються деякі зниження темпів наростання розумової працездатності, швидка втома), проявляється в їх загальній реакції на виховні впливи (більшій збудженості і подразливості, немотивованому негативізмі). Як відомо, у 15–17 років фізіологічне і психологічне формування людини ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний розвиток розумової діяльності людини: вона стає здатною сприймати і переробляти порівняно великий обсяг інформації. У неї ускладнюються психологічні та етичні стосунки з товаришами і дорослими. Влада дорослих над учорашньою дитиною поступається місцем їх моральному авторитету, а при слабкості цього авторитету неминуче виникають конфлікти між юнаками і дорослими. Швидкий розвиток самостійного мислення, проте, ще не означає достатньої громадянської зрілості та досвідченості. У громадських, сімейних, інтимних стосунках юнаки ще намагаються наслідувати дорослих, але в той же час у них швидко появляються критичні погляди на життя і поведінку людей. Однією з особливостей юнацького віку є максималізм і динамічність у судженнях і висновках. У цілому це позитивне психологічне явище. Проте воно може перерости в негативну лінію поведінки, коли міркування і погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі. Життя показує, що поведінка учнів не завжди відповідає їх свідомості. Непоодинокими є випадки, коли старшокласник добре знає, що йому дозволено, а що заборонено. Але його дії не завжди відповідають відомим йому моральним нормам. Багатьом старшокласникам бракує критичного ставлення до себе, до своїх учинків, думок і оцінок, прагнень, на які молода людина, як це вона й сама розуміє, не має морального права. І водночас їм властиве надто критичне ставлення до дій інших, особливо дорослих — батьків, учителів. Дорослі ж не завжди розуміють прагнення молоді до самовизначення, тлумачать подібні явища як невихованість, некультурність, розпусту. На цьому ґрунті можливі особисті конфлікти між старшими і молодшими — між матір’ю і донькою, педагогом і учнем і т. д. «Нас не розуміють дорослі»,— нерідко вголос або про себе скаржаться молоді люди. «Тут і розуміти нічого, просто ви погано виховані»,— так само, глибоко не замислюючись, відповідають старші. Зі своєї точки зору кожна сторона ніби має рацію. І все ж дорослі, яким життя надає остаточне право встановлювати норми поведінки молоді, матимуть більше підстав, коли вони зуміють розумно переключити прагнення молоді до самовизначення на «внутрішній фронт», допоможуть їй формувати багатство душі, широту почуттів, поєднуючи їх з правильним «оформленням» своєї зовнішності. Спостерігаючи за молоддю, можна помітити, що 15–17-річні юнаки і дівчата вже досить уважно стежать за своєю зовнішністю, можуть точно відповісти, як вони хотіли б одягатись, яку мати зачіску тощо. За згоди батьків і наявності матеріальних можливостей вони не вагаючись приводять свою зовнішність у відповідність з метою, за відсутності таких умов інколи заздрять іншим, «модерніше» одягненим, вимагають і собі від батьків такого одягу. Таким чином, у поведінці юнаків яскраво проступає намагання хоч зовнішньо самоствердитись. У старших школярів виробляються й певні манери поведінки. Природна соромливість прикривається словесною розбещеністю. Вони намагаються засвоїти свої, відмінні від інших манери. Над ними тяжіють прагнення «виділитись» чимось серед ровесників, фальшивість поведінки. Пора юності характеризується виявленням інтересу до іншої статі. Між хлопцями і дівчатами посилюються дружба і товаришування, які нерідко переходять в інтимні почуття першого кохання. Уміння користуватися засобами самооцінки і взаємооцінки допомагає юнакам краще пізнати свого друга, скласти собі більш точне уявлення про його позитивні й негативні риси. Без такої логічної оцінки перше почуття нерідко засліплює людину. А деяким молодим людям (найчастіше дівчатам) перші прояви кохання здаються чи не найголовнішим у житті. Формування особистості за цих умов здійснюється здебільшого залежно від поглядів та вподобань їх обранців. Для підлітків характерне прагнення до подвигу. Вони чекають якихось надзвичайних обставин, коли можна буде проявити себе, їм здається, що в мирних умовах — у навчанні та праці, у повсякденному житті — немає місця для подвигу. «А от коли настане час, тоді я покажу себе — вправність, відвагу, хоробрість. А поки навіщо старатись? Я й так проживу»,— такі слова можна дуже часто почути від підлітка. Треба затратити чимало зусиль, щоб роз’яснити йому, що життя кожної людини складається з безперервного і нескінченного ряду зусиль вольового порядку — тисяч маленьких дій, на перший погляд незначних, у ретельному виконанні яких саме і загартовується воля; довести йому, що треба не піддаватись лінощам, уміти спрямовувати свої бажання, бути діяльним усюди і завжди. Підлітки, які не усвідомлюють прямого зв’язку між своєю діяльністю і суспільними інтересами, здебільшого ставляться «з холодком» до навчання і праці, до громадської діяльності, а їх мрії про великі героїчні справи позбавлені реального ґрунту. А. С. Макаренко говорив, що людину слід поставити в такі умови, за яких вона могла б найповніше проявляти ті якості, які проектуються для її дальшого розвитку. Головною функцією виховання на цьому етапі є допомога учням у виборі професії, підготовка їх до створення власної сім’ї, формування соціальної активності, визначення громадянської позиції. Тут важливий індивідуальний підхід у вихованні, бо в цьому віці в кожному учневі дуже яскраво виявляються індивідуальність, відображення його духовних потреб особистого інтересу. Індивідуальний підхід дуже важливий — як для здійснення кращих умов для розвитку індивідуальних задатків і здібностей, так і для допомоги тим, хто відчуває труднощі у використанні навчальних програм або допускає відхилення від норм поведінки, порушення трудової і суспільної дисципліни. Проблеми підліткового виховання Підлітковий вік (від 11–12 до 14–15 років) — це ціла епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в соціальному статусі, у формах поведінки. У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний, складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягають у різкому дорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове знання. Підліток стикається з раніше не відомими йому суперечностями у взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і потяги, перед якими є беззахисним. Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він однаковою мірою є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо прив’язується, але може раптово обірвати, здавалося б, найбільш міцні зв’язки. Він потребує любові, але бере набагато більше, ніж віддає. Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю їхнього розвитку — рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей. Захищаючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім’ї ця його властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте він і не припускає, що й інші члени сім’ї теж мають право на відпочинок, таємницю, відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку. Підліткова дружба є нестійкою саме через те, що підлітку ще не доступне розуміння цінності автономії іншого. В будь-якому конфлікті він уважає себе жертвою, не зрозуміє своєї частки вини в розриві або напруженні взамін. У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: необхідність для підлітка бути зв’язаним з групою і пошук власної ідентичності. Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків з двору. Для підлітків група — це не просто діти, яких він уважає цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група — співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової групи — означає бути своїм серед своїх, жити за їх законами, разом з ними протистояти іншим групам. Відторгнення групою сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія. Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність із потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим старшим стає підліток, тим гостріше постають запитання: — Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? — Який я? — Хто я поза групою, без усіх? Настає момент коли навіть лідер групи, авторитетний і упевнений, запитує себе про це. Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і дорослі визнавали це. Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок і суджень дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю й опіки, і в той же час дорослий необхідний підлітку як порадник, старший товариш, люблячий батько, знаючий учитель. Без дорослого підлітку практично неможливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися в собі. Підліток шукає в дорослому зразків незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими. Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного стилю учителів і батьків, до моралізаторства дорослих, нав’язування йому уявлень про те, що корисно, а що шкідливо. Батькам, які виховують підлітків, доводиться бути більш гнучкими: змінювати свою позицію під час переходу їх дитини від молодшого шкільного віку до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений розв’язувати, здавалося б, несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним. Вплив алкоголю на виховання дітей Учені всього світу протягом майже сорока років усе гучніше і тривожніше заявляють про небезпеку, яка підстерігає підростаюче покоління дітей, підлітків, молодь. Мова йде про зростаючий розмах споживання спиртних напоїв неповнолітніми. Мабуть, не треба мати особливу уяву, щоб уявити собі шкоду, яку може викликати в підлітка хоч би однократне вживання вина або навіть пива. Сучасні дослідження дозволяють обґрунтовано стверджувати, що в тілі людини немає таких органів і тканин, які не вражалися б алкоголем. Потрапивши до організму, він досить повільно (з швидкістю 0,1 г на 1 кг маси тіла в годину) розщеплюється в печінці. І тільки 10 % від загальної кількості прийнятого алкоголю виводиться з організму в незмінному вигляді. Алкоголь, що залишився, циркулює разом з кров’ю по всьому організму, поки не розщепиться весь. Висока проникність «молодих» тканин, їх насиченість водою дозволяє алкоголю швидко поширюватися по зростаючому організму. Токсичний вплив алкоголю позначається передусім на діяльності нервової системи. Якщо вміст алкоголю в крові прийняти за 1 (одиницю), то в печінці він буде таким, що дорівнює 1,45, а в головному мозку — 1,75. Навіть невеликі дози алкоголю впливають на обмін у нервовій тканині, передачу нервових імпульсів. Одночасно порушується робота судин головного мозку: відбувається їх розширення, збільшення проникності, крововилив у тканину мозку. У підлітковому віці мозкова тканина бідніша на фосфор, багатша на воду, перебуває в стадії структурного і функціонального вдосконалення, тому алкоголь особливо небезпечний для неї. Навіть однократні вживання спиртного можуть мати найсерйозніші наслідки. Неодноразове або часте вживання алкоголю справляє буквально спустошуючий вплив на психіку підлітка. При цьому затримуються не тільки розвиток вищих форм мислення, вироблення етичних категорій і естетичних понять, але і втрачаються вже розвинені здібності. Підліток, що називається «тупіє» і інтелектуально, і емоційно, і етично. Другою «мішенню» алкоголю є печінка. Саме тут, під дією ферментів відбувається його розщеплення. Алкоголь порушує структуру кліток печінки, призводячи до переродження її тканин. У разі систематичного вживання спиртних напоїв зміни в клітках печінки призводять до омертвіння печінкової тканини, розвивається цироз печінки, вельми грізне захворювання, що майже завжди супроводжує хронічний алкоголізм. Дія алкоголю на печінку підлітка ще більш руйнівна, оскільки цей орган перебуває в стадії структурного і функціонального формування. Ураження кліток печінки призводить до порушення білкового і вуглецевого обміну, синтезу вітамінів і ферментів. Спиртні напої, можна сказати, «роз’їдають» слизову оболонку стравоходу, шлунка, порушують секрецію і склад шлункового соку, що утрудняє процес травлення і зрештою несприятливо позначається на рості і розвитку підлітка. Таким чином, алкоголь ослабляє організм, гальмує формування і дозрівання його органів і систем, а в деяких випадках, наприклад за зловживання, і зовсім зупиняє розвиток деяких функцій вищої нервової системи. Чим молодший організм, тим згубніше діє на нього алкоголь. Крім того, алкогольна залежність у підлітків виникає значно швидше, ніж у дорослих. Для розвинених капіталістичних країн Європи й Америки пияцтво та алкоголізм стали національним лихом, основною з причин захворювання і смертності населення. Серед основних причин смертності алкоголізм з його наслідками посідає третє місце після захворювань серця та судин і злоякісних пухлин. В останні десятиліття в Україні майже повсюдно помітна тенденція до збільшення вживання спиртного, насамперед за рахунок горілки і горілчаних виробів. Відмічається прямий зв’язок між рівнем смертності від алкогольних захворювань кількістю вживання спиртного. Половина транспортних аварій зі смертельними наслідками, убивств і самогубств пов’язані з пияцтвом і алкоголізмом. Молоді люди гинуть від раптової смерті (травма, зупинка серця, гострого отруєння алкоголем), а в старшому віці вмирають від цирозу печінки, захворювань серця і судин, алкогольних психозів, запалення легень, раку гортані і глотки тощо. Чому не треба боятися бідності? Хто найбідніший з-поміж багатих і хто найбагатший серед бідних? З багатих найбідніший той, хто не вдоволений тим, що йому належить, і страждає через те, що багатство інших збільшується. А з бідних найбагатший той, хто задоволений тим, що має, і не тривожиться через те, що чиїсь доходи зростають. Авеста. Давнє вчення зороастризм Чому не треба боятися бідності? Щоб відповісти на це питання, по-перше, треба розібратися: що означає слово «бідність». У словарі С. І. Ожегова наводиться таке визначення: «Бідність — життя людини у злиднях, того, кому завжди чогось не вистачає». А в кожного з нас свої цінності, бажання, сподівання. По-друге, відповідь на це питання буде залежати від того, що саме вкладає кожна людина в це поняття. Багато людей в усьому світі вважають, що ключ до щасливого життя — це розкішний автомобіль, багато коштів на банківському рахунку, велика оселя з пристроями нових технічних досягнень. Та хіба в цьому сенс нашого життя? Я вважаю, що щастя не залежить від отримання за гроші всього, що забажаєш. Мудрий цар Соломон казав: «Хто любить срібло, той ніколи не насититься сріблом, і хто любить багатство, той не має користі від нього» (Екклезіаст. 5:9). «Навіть за багатства всього,— казав Ісус,— життя людини не залежить від того, що вона має». І ще: «Щасливі ті, хто розуміє свої духовні потреби». (Матфей. 5:3). Хіба можна сперечатися з цими людьми? Адже ж ці вислови належать мудрецям, життєвий досвід яких був прикладом для багатьох поколінь наших пращурів і, можливо, буде потрібен і нашим нащадкам. Справжня цінність людини виміряється не кількістю нулів на банківськім рахунку, а її духовністю. Тільки вона формує наше життя. Духовно багата людина не ставить за ціль свого життя гроші, вона працює і радіє плодам своєї праці. У чому слід переконувати себе, якщо заздрість бере гору над душею... Я не боюся бідності тому, що я просто не можу бути бідною. Я багата і щаслива людина. Мені подобається використовувати блага, які я можу отримати за гроші, але я не зводжу своє життя до накопичування. Мені подобається працювати й одержувати нагороду за свою працю. Я ніколи не заздрю тому, хто має більше, ніж я. Я знаю, що зможу досягти успіху у житті тому, що вмію не тільки брати, а й віддавати. Я знаю, що наші вчинки — це бумеранг, який завжди повертається, а життя — це дзеркало, у якому віддзеркалюється наша сутність. Уявіть собі, що навколо нас дзеркала і кожний наш рух віддзеркалюється в ньому. Усе, що ми бачимо, створено нами. А тепер висуньте руку вперед і уявіть, що ви щось даруєте світові. Що ви побачите у дзеркалі? Ви побачите людину, яка дарує щось вам: «Рука дающего да не оскуднеет». І це аксіома життя: чим більш людина віддає, тим більше вона збагачується. Щедра людина завжди заможна. І в нашому житті багато прикладів цьому, навіть серед природного життя. Дипак Чопра писав: «Якщо ви бажаєте отримувати радість, віддавайте радість іншим; якщо ви бажаєте кохання, навчиться дарувати кохання іншим; якщо ви бажаєте поваги, поважайте інших; якщо ви бажаєте добробуту, допомагайте отримати його іншим». Хтось скаже, що для того, щоб віддавати іншим, треба спочатку самому придбати добробут. Необов’язково. Можна подарувати людині усмішку, підтримку, навіть прості обійми можуть дати велике відчуття щастя, і наше життя стане більш багатим. Чим більше ми будемо відтворювати навколо себе відчуття щастя, радощів, добробуту, тим більше багатства прийде до нас. Ось чому не треба боятися бідності, тому що якщо не бажаєш бідності іншим і намагаєшся жити згідно з духовним кодексом людства, то нічого поганого не може з тобою бути!!!
