Лекція для батьків «Жорстокість серед школярів»

Класний керівник. Шановні батьки! Ми живемо з вами у XXI столітті. Все, що нас оточує, розвинулось та продовжує розвиватись. Ми літаємо в космос, перемагаємо найстрашніші хвороби і логічно повинні ставати красивішими і досконалішими не тільки зовні, але й внутрішньо. Але, на жаль, те що відбувається сьогодні в світі, вражає своєю жорстокістю. Достатньо згадати події 11 вересня в США, захоплення заручників у Москві, терористичні акти в Ізраїлі, війну в Чечні, щоденні міліцейські повідомлення. Це все прояви агресії. З латини «агрессіо» — напад, приступ. Це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам та правилам поведінки в суспільстві, наносячи шкоду об’єктам нападу (живим та неживим). Таке тлумачення дає психологічний словник. Простими словами: агресія — це навмисна дія, направлена на заподіяння збитків. А агресивність — це риса особистості, яка основана на готовності до агресії.

А як це явище трактує психологія? У психології існують три основних пояснення природи агресії.

Перше об’єднує всі теорії психологічного тлумачення, засновником якого є Зигмунд Фрейд. У цих теоріях агресивність трактується як вроджена, інстинктивна здібність людини. За Фрейдом агресивність як невід’ємна характеристика людини потребує смирення та пригнічення силами всього суспільства (виховання в сім’ї, дитсадку, школі). Виховання повинно бути таким, щоб усі моральні основи суспільства стали внутрішніми цінностями особистості. Внутрішню енергію, котра проривається зовні у вигляді агресії — направляти в конструктивне русло: у захоплення спортом, в участь у спортивних змаганнях, у здорову конкуренцію.

Є й інша точка зору, її автор Долард. Згідно з його поглядами, агресія — це не автоматична поява потягу в організмі людини, а реакція на перепони, що з’являються на шляху до задоволення потреб, досягнення задоволення та емоційної рівноваги. (Ви потягнулися за цукеркою, але несподівано хтось встиг раніше вас. Ваша реакція?) Висновки з цього підходу — необхідно навчати підростаючу людину саморегуляції, шанобливому, терпимому, толерантному ставленню до оточуючих і до себе самого.

І нарешті, третій підхід. Його яскравий представник — американський психолог Бандура. Агресія являє собою поведінку, засвоєну у процесі виховання за допомогою спостереження відповідного засобу дії. Існують беззаперечні докази того, що якщо дитина поводиться агресивно і отримує при цьому похвалу, то ймовірність її агресії в майбутньому в аналогічних ситуаціях зростає в декілька разів. Постійне позитивне підкріплення певних агресивних актів урешті-решт формує звичку агресивно реагувати на найрізноманітніші збудники. Наприклад: якщо тебе хвалять кожен раз за те, що ти ображаєш менших — насамкінець це стане твоїм стилем поведінки. Висновки з цього підходу — огородити дитину від можливості спостерігати чи самій проявляти насильство та жорстокість.

Агресію можливо спровокувати різноманітними збудниками, її може спровокувати навіть температура повітря. Наприклад, дослідження ФБР США свідчать, що пік насильства припадає на спекотні літні місяці.

Є дві форми прояву агресії — пряма та непряма. Пряма — фізичне насильство, образи, суперечки. Непряма — це агресивна дія щодо предмета-замінника. Лиха Баба-Бабариха з «Казки про царя Салтана» — яскравий приклад непрямої агресії. Результатом же цього буде розрядка, звільнення від гніву. В Японії використовують опудала начальників на підприємствах. Робітник має можливість перенести свої образи на опудало начальника і звільнитися від гніву, що переповнює його. Можливо, це один із варіантів приборкання агресії в підлітків. Вибух агресії серед юнацтва — головна проблема сьогодення. Про приклади зйомок на мобільні телефони жорстоких побоїв чи злочинів доводиться чути мало не щодня.

Нещодавно всі інформаційні агенції облетіла інформація про судовий процес у Великобританії над дівчинкою, яка зняла відео, як якісь хлопці вбивають випадкового перехожого. Як виявилось, ці хлопці її теж не знали і просто попросили зняти те, що вони робитимуть. Сьогодні ця дитина постала перед судом за співучасть. А їй усього лиш 15 років. Схожа історія трапилась у цій же країні незадовго до цього. Тоді дівчинка зняла на відео невдале вбивство своїх батьків... Не відстають, на жаль, й українські діти. Достатньо лише пригадати випадок у Дніпропетровську, де молодики протягом місяця з бажання розважитися вбили 15 людей та скоїли 19 нападів. Убивства знімали мобільними телефонами, причому деякі зі злочинів повторювали сценарії бойовиків, які вбивці переглядали напередодні. Інший випадок, який також знімали на відео, стався із побиттям підлітка на центральній вулиці в Ужгороді (хлопець ледь урятувався, стрибнувши у річку з набережної). Схожий приклад жорстокого «кіновиробництва» трапився торік наприкінці листопада в Сумах. Тоді над дівчиною-першокурсницею жорстоко знущалися учениці профтехучилища на чолі з колишньою випускницею. Побиття також знімали. Найжахливіше у цих відео навіть не те, що людину б’ють, а те, що поряд стоять хлопці і дівчата, які знімають це на камери телефонів. Ніхто не допомагає, а просто знімає!

Прояви дитячої агресивності та перевірки «хто крутіший» були завжди. Навіть у радянські часи ми чудово пам’ятаємо художній фільм «Опудало» з Крістіною Орбакайте в головній ролі. У наказі від 25.12.06 року заступник Міністра освіти Борис Жебровський пише: «За статистикою, в Україні відбувається омолодження складу правопорушників, зростає кількість групових правопорушень, створюються в окремих місцях постійні підлітково-молодіжні групи асоціального напряму. Відзначається зростання агресивності в поведінці учнів, збільшення кількості дівчат-підлітків із проявами антисуспільної поведінки».

За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені у школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8 тисяч убивств та 100 тисяч актів насильства. Телебачення формує зразки поведінки. Особливо вразливими є діти та підлітки.

(Перегляд уривку з документального фільму «Ген жорстокості».)

Часто батьки купують своїм дітям комп’ютер для того, щоб вони менше часу проводили на вулиці. Проте в кіберпросторі на дитину очікує не менше загроз, ніж у реальному житті. Інтернет та комп’ютерні ігри викликають звикання, подібне до наркотичного. Результати такого звикання багато в чому подібні — зникає цікавість до реального життя, дитина відчуває роздратування, якщо не може зайти в Інтернет та продовжити гру. Залежна від комп’ютера людина є асоціальним типом зі збудливою психікою, тобто потенційним порушником закону.

Нещодавно Міністерство освіти направило рекомендації Державному комітету телебачення і радіомовлення України збільшити кількість ефірного часу для просвітницьких та дитячих програм гуманістичного спрямування, заборонити на телебаченні рекламу спиртних напоїв і тютюнових виробів. Міністерству внутрішніх справ запропонували обмежити час відвідування дітьми інтернет-кафе та ігрових клубів, у тому числі ігрових автоматів. Була пропозиція ввести вікове обмеження на комп’ютерні ігри, які містять сцени насильства, активніше проводити пропаганду здорового способу життя.

(Показати слайди з назвами комп’ютерних ігор.)

У сім’ї, де панує любов, де з дитиною розмовляють і пояснюють їй, що у світі важливішим є добро, виросте морально сильна та хороша людина. З іншого боку, стримати наплив інтернет-жахів неможливо. А тому, як ви — батьки, так і ми — вчителі, повинні бути готові до того, що в один день до нас може підійти школяр і сказати: дивіться, який прикол. І одна неправильна реакція може назавжди залишити в дитині відчуття, що це добре. Страшно, проте реальність говорить сама за себе. І винні в цьому не діти, а ми — дорослі, продовжуючи бавитися у силові розв’язання проблем та заробляючи гроші на насильстві. А дітлахи лише спостерігають і повторюють. От тільки колись такі ігри вийдуть за рамки розваги, але тоді може бути пізно.

В. Є. Гордієнко, ЗОШ № 130, м. Одеса