Хуліганство в школі.

Чи дійсно дитячі витівки так безневинні?

Психологічні поради

Чому діти хуліганять? Що стає причиною їхньої надзвичайної жорстокості? На цю тему написані мільйони статей, але жодна з них не дала повної відповіді на питання, що ж викликає дитячу агресію. Останнім часом у періодиці дедалі частіше можна зустріти замітки стосовно проявів надзвичайної жорстокості серед дітей. Як повідомляє видання «Україна кримінальна», в Інтернеті з’явилася величезна кількість мобільного відео шкільних бійок. Ось один із прикладів. В мережі викладено відео, на якому дві подруги жорстоко б’ють ногами одинадцятикласницю. Жорстоке побиття закінчується лікарнею для жертви й судовим розглядом для малолітніх хуліганок.

А зараз наведемо випадок, про який дехто просто б сказав: «Без коментарів».

В одній зі шкіл Луганської області не дуже давно сталося таке, що шокувало як учителів і батьків, так і правоохоронні органи. Знаєте, існують люди, які цілковито упевнені у своїй безкарності, і тому творять усе, що їм заманеться. Страшно, коли так поводяться дорослі люди, але коли мова йде про підлітка, ще практично дитину, — це страшніше вдвічі.

Саме так — «відчайдушна» — називали Юлю (імена в історії змінені), 15-літню дев’ятикласницю однокласники. Її боялися всі: не лише друзі та учні, а й учителі.

Боялися, тому що знали: Юлю краще не торкати. Коли дівчині щось не подобалося, словами вона не обмежувалася, у хід ішли кулаки, ноги й будь-які підручні засоби. Здавалося б, у чому проблема? Вигнати дівицю зі школи — та й по всьому. Але не так все просто! Залякані однокласники й жертви знущань і шантажувань Юлі мовчали як риби, побоюючись, що «екзекутор» дізнається й тоді буде ще гірше. А захоплена своєю безкарністю дівчина продовжувала «пустувати».

І все ж, як кажуть, все таємне колись стає явним. Була в Юлі однокласниця на ім’я Марина, дівчина досить скромна й тиха. Чомусь ця скромниця викликала ворожість у Юлі. Чи то це просто Марина потрапила дівиці під гарячу руку, чи то її зайва боязливість дала Юлі зрозуміти, що з цієї дівчини можна мати якийсь зиск, але згодом не минало й дня, щоб Юля не зачепила Марину. Постійні стусани й глузування сипалися на

нещасну жертву градом. Далі — більше: Юля настільки переконалася у своїй владі над дівчиною, що стала її переслідувати вимаганнями й погрозами скалічити. Марина все мовчки терпіла й віддавала злодюжці всі кишенькові гроші, боячись покарання.

Єдиною людиною, з ким дівчина поділилася своїм горем, була її близька подруга Віка. Будучи однокласницями, дівчатка з першого класу просиділи за однією партою. У Вікторії був зовсім інший характер. «Чому ти це терпиш? Розкажи все батькам, вони тобі допоможуть!» — часто говорила вона.

Останньою краплею став інцидент на уроці фізкультури. Діти заходили до спортзалу, і дівчата зіштовхнулися у дверях. «Геть з дороги...» — заявила Юля й штовхнула Марину

в плече. Дівчина знітилася й зібралася відійти убік. Аж тут у справу втрутилася подруга школярки. Переконана в тому, що ніхто не має право ображати її друзів, Віка з рішучим видом направилася до хуліганки.

«Нікуди вона не піде, й взагалі, яке ти маєш право ображати мою подругу!!! Вона тобі нічого не робила!! Підемо, Марино»,— Віка взяла дівчину за руку й вони зібралися зайти в спортзал. Розгнівана зухвалістю дівчини, Юля виплеснула всю свою злість на неї. Тепер перед очима школярки стояло тільки обличчя Віки, яка стала відразу ворогом номер

один, котрого потрібно знищити або, принаймні, гарненько провчити. Схопивши дівчину за руку, зі словами «Підемо поговоримо», Юля потягла Віку убік. Остання не на жарт злякалася, але гордість або звичайне почуття суперечливості не дозволили їй вибачитися й тихо вийти. «Буду я ще згинатися перед усякими там Юлями», — і Віка зухвало глянула в очі хуліганки. При цьому Юля остаточно втратила самовладання й схопила дівчину за волосся. Спочатку Віка намагалася пручатися, але потім настільки

заслабла, що просто дозволила бити себе. Удосталь познущавшись над школяркою,

Віка запитала, чи не хоче та вибачитися. Крізь сльози школярка попросила вибачення.

Задоволена відповіддю екзекуторша вирішила наостанок штовхнути дівчину.

При цьому Юля зламала ніготь, що викликало новий напад люті. Вона звинуватила

нещасну жертву в поламаному нігті — адже це її, Віку, Юля штовхала. Тепер сцена

побиття перемістилася в роздягальню для дівчаток, щоб не привертати зайвої уваги.

Ще одна серія побоїв позбавила Віку останніх сил. Але, схоже, садистці було й цього

замало. Дивлячись на скорчену на підлозі однокласницю, Юля змусила свою жертву

роздягнутися. Запросивши до роздягальні хлопчаків-однокласників, дівчина запропонувала їм розважитися з Вікою. «Ну ж, не соромтеся, ця... виконає всі ваші бажання!» При цьому жодний із хлопців навіть не спробував заступитися за жертву. Всі вони просто стояли й дивилися, як Юля знущається над своєю жертвою через зламаний

ніготь.

Усе могло б закінчитися й більш жахливо, але на допомогу прийшов вчитель фізкультури.

Результат цієї історії такий: Віка одержала численні синці й забиття, провела тиждень

у лікарні зі струсом мозку.

Юля ж одержала строк у жіночій виправній колонії. Найстрашніше, що дівчина так

і не визнала своєї провини. Коли на суді її запитали, чи шкодує вона про вчинене,

Юля відповіла, що якщо б вона мала шанс повернути час назад, вона все зробила б так

само; дівчина не відчувала каяття.

У чому ж причини дитячої жорстокості, чому ще вчора ласкаві й слухняні діти перетворюються в неконтрольованих хуліганів?

Слід відзначити, що термін «хуліганство» прийшов до нас з англійської від «hooligan» —

хуліган і визначається як грубе порушення громадського порядку, відкрите вираження

неповаги до усталених норм суспільства. Власне походження слова не встановлено,

але відомо, що вперше термін був ужитий у рапортах поліції Лондона 1898 року.

Є версії, що дане слово стало похідним від імені Патрика Хулігена, бандита, що жив

у Лондоні. Так само існують версії, що термін пішов від ірландського слова «hooley»,

що означає «неприборкана, дика алкогольна вечірка». У будь-якому разі, якою б не

була етимологія цього слова, неспокійний ірландський дух відчутний в обох варіантах.

Уперше у світі хуліганство як злочин з’явився в СРСР, де з цього приводу були уведені

виправлення в кримінальному кодексі. Але дана проблема почала турбувати суспільство

набагато раніше. Хуліганство можна розділити на фізичне й вербальне. На фізичному

рівні до таких дій слід віднести вандалізм, порушення громадського порядку, псування

майна й численні рухи типу скінхедів або гопників.

Термін «хуліганство» прийшов до нас з англійської від «hooligan» — хуліган і визначається як грубе порушення громадського порядку, відкрите вираження неповаги до усталених норм суспільства.

Вербально ж хуліганство проявляється в ображанні й приниженні людини. Важко

визначити, які мотиви штовхають людей на хуліганський учинок. Тим більше незрозуміло, чому хуліганство так поширене

в школах, з огляду на той факт, що більшість дітей, які вчаться в школах України,

не позбавлені батьківської уваги й турботи, зростають у нормальних середньостатистичних родинах.

Психологи називають такі причини хуліганського поводження в школах: 

бажання розважитися. За власними спостереженнями можу із упевненістю

сказати, що в 90 % випадків зі ста з метою розважитися хуліганять діти із пристойних родин, розбещені батьківською увагою й уседозволеністю. Просто такі малята впевнені, що якщо їм потурають вдома, виходить, і суспільство зобов’язане теж прогнутися під них. Чи слід таких дітей у чомусь обвинувачувати? Це ми розглянемо нижче;

•

прагнення довести свою сміливість (спритність, силу, кмітливість, розум).

Така схильність до геройства особливо спостерігається серед підлітків, коли починається становлення дитини як особистості. Найчастіше подібне прагнення минає, як тільки дитина переростає цей «шкідливий» підлітковий вік. Зазвичай проявляється в гучних вечірках, прогулах уроків, брутальному ставленні до дорослих. Саме в цей період батькам

слід особливо пильно стежити за своїми чадами, а вчителям контролювати їх у класі;

бажання виділитися, привернути увагу.

Думаю, учителі часто стикаються із цим у школах. Уже в молодших класах можна

помітити, як хлопчики смикають дівчаток за кіски, деякі учні намагаються зривати уроки, голосно хихикаючи або розмовляючи. У старшому віці учень може сильно спізнитися на урок або заявитися в школу з яскраво-рожевими волоссям. Бажанням виділитися можна

пояснити й поширені в наш час випадки вживання школярами нецензурних слів. Буквально нещодавно чула історію зі шкільних спогадів подруги. Вона розповідала,

як одного разу її однокласники Яким би жахливим хуліганом не була дитина, не слід опускати руки, тому що всі ми приходимо в цей світ абсолютно чистими від зла й всіх

пороків. з’явилися в школу, м’яко кажучи, напідпитку й улаштували цирк на уроці. Хуліганам цього разу все зійшло з рук, але нагадували їм про цей інцидент навіть на

першому курсі інституту, під час зустрічі випускників;

ворожість до певних людей або категорій людей. До цієї категорії саме й належать сумнозвісні рухи гопників і скінхедів. Сюди ж слід віднести нашу історію про «добру» дівчинку Юлю. Незрозуміло, чому деякі діти вороже ставляться до інших людей. Це може бути якась уроджена ненависть до роду людського, як у Юлі, можуть позначатисянаслідки старої образи або виховання, можливо, навіть психічний розлад. Факт у тому, що власними силами з такою проблемою важко впоратися, тут знадобиться допомога

психотерапевта;

• образа. В основі цієї причини може бути безліч приводів. Можливо, це реакція на брутальне слово, або ж сам хуліган колись був жертвою такого ж бандита.

У такому випадку хуліганство — це просто психологічний захист, за допомогою

якого сама дитина намагається відгородити себе від можливих зазіхань на її спокій. Адже недарма говорять: кращий спосіб захисту — це напад; 

садизм й інші негативні прояви поведінки. Тут, як кажуть, причина сама говорить за

себе. Якщо ваша дитина потайлива, а всі її іграшки «покарані» або «страчені», якщо в школі дитина схильна до жорстокого ставлення до однокласників, — це привід бити тривогу. З таким малям варто сходити до фахівця, інакше надалі ви матимете величезну проблему. На замітку вчителям

Якщо ви помітили якісь дивності в поводженні якогось учня, не соромтеся поговорити

про це з його батьками. Не варто тиснути на них і зі святою впевненістю

стверджувати, що «у вашої дитини не все

гаразд із головою».

По-перше, на ваш негатив природно відреагують негативом, по-друге, з погляду педагогічної етики, таке поводження є неприйнятним. Ви ж розумієте, що для батька

дитина — найсвятіше (особливо для мам) і, звичайно ж, батько або мати будуть завзято

захищати своє чадо.

Спочатку похваліть дитину, а далі починайте свої припущення або скарги зі слів «я

думаю...» або «останнім часом я помітила зміни в поводженні Сашка, які мене хвилюють...». Повірте, такий підхід матиме зовсім іншу реакцію.

З хуліганами можна й потрібно розбиратися, і тут дуже багато чого залежить від спільної

роботи вчителя й батьків школяра. Яким би жахливим хуліганом не була дитина, не

слід опускати руки, тому що всі ми приходимо в цей світ абсолютно чистими від зла

й усіх пороків. Це пізніше життєві негаразди або інші причини роблять серця людей

нечутливими до чужого горя, схильними до агресії.

Головне — помітити в дитині-хулігані зерно доброти й допомогти школяреві встати на

шлях виправлення. На мій погляд, з усіх вищеперерахованих причин виникнення дитячого хуліганства тільки випадок із психічними відхиленнями вимагає лікарського втручання. Інше ж під силу вирішити за допомогою любові, чуйності й довіри.

Д. Бабенкова,

студентка ХНУ ім. В. Н. Каразіна,

м. Харків

 № 1 (62) січень 2010 р.