І ЗАПАЛИ ВСЕЛЕНСЬКУЮ СВІЧУ...

Вплетіть, матусю, свічечку  в  колосся
І  запаліть, поставте  на  вікні...
Може  в  цю  пізню  перемерзлу  осінь
Сюди  вернутись  випаде  й  мені...

Може  і  я  в  холодному  тумані
Свою  стежину  в  дім  наш  віднайду...
І  зажевріють  кетяги  багряні
Калини, що  зосталась  у  саду

І  запеклась  кривавою  росою,
Неначе  спалах  східної  зорі,
Коли  мене  смертельною  косою
Підтяв  безжальний  голодовий  рік...

Насипте, мамо, пригорщу  пшениці
І  залишіть  яріти  на  вікні.
Цей  запах  хліба...Він  і  досі  сниться,
Колоссям  проростає  у  мені...

Я  ним  ніяк  насититись  не  можу,
Крізь  темний  морок  в  розпачі  кричу!..
Згадай  про  нас, заморених, мій  Боже,
І  запали  вселенськую  свічу...

Наталя Данилюк