Державний прапор України

          Наш народ за тисячі років виробив свої символи, тобто осібні атрибути і відзнаки, які вирізняли його серед інших народів. Таким символом який має кожен народ є прапор.

          Державний прапор – одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор - це синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

          Поєднання кольорів синього і жовтого може трактуватися багатозначно: це й чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку, це і поєднання символів життя – Золотого Сонця у Синьому Небі. Однак, головна ідея синьо-жовтого полотнища – це велика Гармонія Неба, Сонця, Землі та всього, що на землі сущого.

          Прапори держав, народів відомі нам з античних часів. Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідеалів. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його.

          В Україні прапор ще називають хоругвою або знаменом. Хоругви запровадив візантійський імператор Костянтин Великий. Перед боєм зі своїм ворогом Максентієм він просив Бога дарувати йому перемогу. І от у сні прийшов до нього Ісус Христос і велів нести перед військом хрест. Костянтин так і зробив і переміг. Тоді сказав імператор прикріпити білий хрест на червоному полотні і високо підняти на древкові.

          В Україну хоругви прийшли у IX столітті. Відомо, що князь Олег після перемоги над Візантією велів вивісити знамена і прикріпити свій щит на воротах Цареграда. А князь Володимир уже водив свою бойову дружину на ворогів під хоругвами і в т.ч. синьо-жовтими.

          Цікавою є версія львівського мовознавця М. Роговича щодо давньої української традиції поєднання жовтого та синього кольорів. Так, згідно з нею, слово "хохол", яким дехто зневажливо називає українців, монгольського походження "хох" – синій, небесний, "улу" (юлу) – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми маємо теперішнє звучання.

          Синьо-жовті кольори поширюються на західно-українських землях у XIV ст., зокрема на гербових відзнаках. Якщо в Києві, очевидно під польським впливом, починають входити до геральдики білий та червоний кольори (білий архангел Михаїл на червоному полі), то в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття зустрічаються синій та жовтий кольори. Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорозьких козаків (XV-XVI ст.). Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та ін. Жовті та сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

          В силу обставин, політичної розчленованості та відсутності своєї державності в Україні за часів феодалізму єдиної уніфікованої символіки практично не існувало. Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху на західноукраїнських землях в середині XIX ст. Тоді створена інтелігенцією у Львові головна Руська рада прийняла як національну емблему колишній герб Галицького князівства – зображення жовтого (золотого) лева на блакитному полі.

          З початком першої світової війни (1914) в австро-угорській армії було створено військові частини з українців – "Українські січові стрільці". Вони мали прапор, на якому був зображений архангел Михаїл, що тримає в одній руці меч, в другій – щит, де зображений золотий лев на блакитному фоні.

          Жовтий та синій кольори як державні барви прийняті офіційно Законом Української Центральної Ради у Києві. Такі самі кольори мав і прапор ЗУНР, ухвалений законом про самостійність українських земель Австро-угорської монархії (листопад 1918 р.).

          Прапор Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) як політичних угрупувань, створених у Відні у 1929 р., мав червоно-чорний колір.

          Як національний прапор українського народу жовто-синє знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині (20 - 30 рр.). Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та синьо-жовтим прапором цілими селами у вересні 1930 р. селяни Галичини зустрічали радянські війська, що, однак, закінчилося трагічно для організаторів цих зустрічей – невдовзі вони були репресовані та знищені сталінським режимом.

          Сьогодні державний прапор постійно майорить на будинках  Верховної Ради України, резиденції Президента України, його представників в областях і районах, Кабінету  Міністрів України, у святкові дні – на будинках міністерств та відомств, державних та громадських організацій, комунальних та приватних спорудах.

          Синьо-жовтий держаний прапор України піднімається на відкритті міжнародних конференцій, під час офіційних церемоній, при врученні міжнародних спортивних призів.

Державний герб України

          Офіційна емблема держави, що зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Його призначення – дати в умовних і лаконічних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад.

          Найперші спогади про Тризуб на території України датовані першими століттями нашої ери в Боспорськім царстві, що знаходилося на Керченському півострові. Трохи пізніше, у VI -VII ст. цей знак можна зустріти й серед археологічних знахідок на Полтавщині, Київщині.

          Національним гербом України є золотий тризуб на блакитному тлі (фоні). Зображення тризуба, яке дуже мало відрізняється від офіційно прийнятого герба Української Народної Республіки (1918 р.) відноситься до рубежу X - XI ст. – часів князювання у Києві Володимира Великого (980 - 1015 рр.), який успадкував тризуб від предків і запровадив більше, ніж тисячу років тому.  Народне розшифрування нашого герба означає "воля”. Деякі вчені вважають, що тризуб став нашим гербом після хрещення князем Володимиром Київської Русі на честь Святої Трійці: Бога Отця, Бога Сина і Святого Духа.  Знак у формі тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава та Ярослава Мудрого. Він був у гербі Анни Ярославни, королеви Франції. Аналогічне клеймо має і цегла, яку знаходять при розкопках Десятинної церкви у Києві.

          Єдиної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Однак очевидно, що він був знаком князівської влади Рюриковичів.

          Відзнаку у формі тризуба використовували українські січові стрільці. Тризуб став також своєрідним орденом, відзнакою за хоробрість в Українській Галицькій Армії (УГА).

          Герб держави України символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь, він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу.

          Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі введений законом, прийнятим Українською Центральною Радою у Києві 1 березня 1918 року.

          Символіку із зображенням тризуба у 20-40рр. XXст. використовували різні політичні угрупування Західної України, праві і ліві, в тому числі ОУН.

          Враховуючи давні історичні геральдичні традиції українського народу, глибинний смисл, який вкладався в символ тризуба, Верховна Рада України як найвищий законодавчий орган держави своєю постановою "Про державний герб України" від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Проект Великого герба

          У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект «Про великий Державний герб України» (реєстр. No5274-1). Документом пропонується затвердити великий Державний герб України який є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом — відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа — золотого лева, зліва — козака з мушкетом. Під щитом — стрічка, що поєднує національні кольори, — синій та жовтий; під стрічкою — золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини.

Закон України (проект)

          Про затвердження великого Державного Герба України

          Цей закон згідно з Конституцією України встановлює зображення великого Державного Герба України і регламентує його використання.

          1. Великим Державним Гербом України вважати Герб, виконаний авторською групою у складі:

                    Івахненка О. А. — заслуженого діяча мистецтв України, професора Української академії мистецтв.

                    Мітченка В. С. — члена спілки художників України, старшого викладача Української академії мистецтв.

                    Дмитрієнко М. Ф. — доктора історичних наук, завідуючого відділом спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.

                    Савчука Ю. К. — кандидата історичних наук, наукового співробітника відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України Національної академії наук України.

          2. Зображення великого Державного Герба України розміщується на печатках органів державної влади і місцевого самоврядування, грошових знаках та знаках поштової оплати, печатках, штампах, бланках державних установ, посольств України за кордоном.

          3. Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Опубліковано: Марією Галік

Гімн "Ще не вмерла України"

          Слова національного гімну "Ще не вмерла України" написав у 1863 році відомий український поет, етнограф, фольклорист, член Російського Географічного Товариства (1873), Лауреат Золотої медалі Міжнародного географічного конгресу у Парижі (1875) та Української премії Петербурзької Академії наук (1899) Павло Платонович Чубинський (1839-1884). Поезія розійшлась у народі, широких колах інтелігенції, студентів і один час навіть приписувалась перу Т. Шевченка. Незабаром була покладена на музику видатним західноукраїнським  композитором і диригентом Михайлом Вербицьким (1815-1870).

          Особливо широко вживався гімн "Ще не вмерла України" у роки встановлення влади ЗУНР та УНР.

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

          Після серпневого 1991 року путчу ГКЧПістів, на хвилі народних протестів проти КПРС і імперського всевладдя СРСР була проголошена самостійна держава Україна. Донедавна заборонений національний гімн "Ще не вмерла України" стає державним гімном України. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради України Указом "Про державний гімн України" затвердила музичну редакцію державного гімну України, автором якої є М. Вербицький. Мелодія гімну лунає під час урочистих заходів, відзначення державних свят, демонстрацій, військових парадів, вшанування переможців на міжнародних спортивних змаганнях тощо.

          Після проголошення незалежності держави Україна, державний гімн відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на розбудову своєї держави.

          Національні символи – це уособлення високого духу народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Вони покликані служити надійною основою формування громадських рис особистості, її патріотизму, національної свідомості.

Опубліковано: Марією Галік

Конституція України

Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

Із змінами, внесеними Законом України №2222-ІV від 8 грудня 2004 року

          Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України.

* * *

Розділ I           Загальні засади

Розділ II          Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Розділ III        Вибори. Референдум

Розділ IV        Верховна Рада України

Розділ V         Президент України

Розділ VI        Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

Розділ VII       Прокуратура

Розділ VIII      Правосуддя

Розділ IХ        Територіальний устрій України

Розділ Х         Автономна Республіка Крим

Розділ ХI        Місцеве самоврядування

Розділ ХII       Конституційний Суд України

Розділ ХIII      Внесення змін до Конституції України

Розділ XIV     Прикінцеві положення

http://duda.org.ua