ТОЛЕРАНТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЛЮДЕЙ, ЩО ЖИВУТЬ 3 ВІЛ

В. В. Соловйова,

м. Димитрове, Донецька обл.

Форма роботи: просвітницький тренінг.

Кількість учасників: 12—14 чоловік.

Контингент: 10—11 класи.

Вступне слово ведучого

Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити проблему людей, з якими ми у житті з кожним роком будемо зустрічатися все більше і більше — з людьми, які живуть з ВІЛ.

1. Вправа «Знайомство»

Але перш, ніж ми спробуємо обговорити цю тему, я пропоную привітати один одного словами: «Добрий день, мене звуть..., про ВІЛ я вперше почув..., у своєму житті я зустрічався / не зустрічався з людьми, що живуть з BUT».

2. Вправа «Асоціативний ряд»

Давайте згадаємо, що означають скорочення ВІЛ та СНІД

В — вірус (збудник захворювань);

I — імунодефіциту (відсутність захисної реакції організму від хвороб);

Л — людини (особистість, індивідуальність).

С — синдром (ряд ознак, що характерні для певної хвороби);

Н — набутого (того, що з’явилося протягом життя);

I — імунного (стосується імунної системи);

Д — дефіциту (брак чогось, у даному випадку захисної реакції).

3.     Інформаційне повідомлення «ВІЛ в Україні»

За оцінками ВООЗ (липень 2004 року) 189 000—590 000 українців інфіковані на ВІЛ або хворіють на СНІД, що складає приблизно 0,7—2,9 % населення.

У таких регіонах України, як Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька області і АР Крим спостерігається найвищий рівень розповсюдженості ВІЛ-інфекції.

На початковій стадії епідемії в Україні більшість тих, хто був інфікований, були споживачами ін’єкційних наркотиків. Однак за останні 10 років вірус вийшов із середовища споживачів ін’єкційних наркотиків і розповсюджується серед усіх груп населення. Проте у суспільстві залишається точка зору що на СНІД хворіють люди, що працюють у секс-бізнесі та ті, що вживають наркотики.

Але статистика свідчить про те, що більша частина В1Лпозитивних людей — це особи віком від 19 до 39 років. За останні п’ять років збільшується кількість інфікування жінок, так званих «домогосподарок». Сьогодні всі шари населення мають ризик отримання інфекції.

4. Вправа «Визначення понять»

Учасникам пропонується об’єднатися у три команди і дати визначення таким поняттям, як:

•     толерантність;

•      стигма;

•     дискримінація.

Потім кожна група презентує своє визначення терміна.

Толерантність — повага і визнання рівності, відмова від домінування та примушування, визнання права інших людей на власні думки та погляди.

Стигма — це упереджене або яке принижує гідність ставлення до людини або групи людей, що призводить до знецінювання статусу цієї людини або групи людей в очах суспільства.

Дискримінація — це ізоляція або відторгнення людини суспільством, яке формує до ній несправедливе, упереджене ставлення на основі приналежності до відповідної групи людей або того, що оточуючі вважають ЇЇ членом такої групи.

Після презентації понять учням пропонується обговорення:

•      Чим ці поняття схожі і чим вони відрізняються?

•      Наскільки поширені у нашому суспільстві стигма та дискримінація до людей, що живуть з ВІЛ?

•      В чому це проявляється?

•      Що заважає людям бути більш толерантними до людей з ВІЛ?

5. Вправа «Давайте пригадаємо»

Ведучий просить учасників закрити очі і пригадати випадок із життя, коли вони відчували до себе дискримінацію, або упереджене ставлення. Це могло статися у школі, у сім’ї, у відношеннях з друзями або зі сторонніми людьми.

Після того, як учасники згадають такі ситуації, ведучий пропонує питання:

•      Що ви відчували, коли вас дискримінували?

•     Як ви реагували на дискримінацію?

•      Що нам дала ця вправа?

6. Вправа «Круглий стіл»

Учасникам пропонується об’єднатися у 2 команди і визначити:

1 команда: які можуть бути наслідки стигми і дискримінації по відношенню до людей, що живуть з ВІЛ;

2 команда: шляхи розвитку толерантного ставлення суспільства до людей з BUT.

Кожна команда презентує свої наробки.

Наслідки стигми та дискримінації:

•      зусилля з профілактики будуть безрезультативними;

•      люди боятимуться говорити про свій ВІЛ-статус або не захочуть пройти тестування на ВІЛ;

•      люди будуть замовчувати про свій ВІЛ-позитивний статус, а рівень інфікування буде постійно підвищуватися тощо.

Шляхи розвитку толерантного ставлення:

•      впровадження курсів здоров’я у навчальних закладах;

•      залучення засобів масової інформації до проблеми;

•      створення позитивного образу людини з ВІЛ тощо.

7. Мозковий штурм «Уявіть собі»

Ведучий звертається до учасників: «Уявіть собі, ви дізналися, що у вас ВІЛ. Що б ви зробили?».

Всі відповіді учасників ведучий записує на плакаті.

Після обговорення ведучий підкреслює: «Люди з ВІЛ, які піддали сигмі і дискримінації, можуть дійти висновку, що їхнє життя неможливе. Такі люди часто почувають себе ізольованими, не отримують підтримку, якої потребують».

8. Розбирання ситуації

Ведучий пропонує учасникам ситуацію:

«Юрі 15 років, він інфікований ВІЛ. Юра не виглядає хворим, але швидко стомлюється. Він продовжує ходити до школи, але не знає, чи потрібно розповідати комусь, про те, що він ВІЛ-позитивний».

Запитання:

•      Чи повинен Юра і далі відвідувати школу? Чому?

•      Чи повинен він розповідати комусь про те, що у нього ВІЛ?

•     Як ви відреагуєте, якщо він розповість вам про це?

•     Який ступінь ризику для вас, якщо Юра сидить поруч у школі?

9. Вправа «Якщо ти дізнався, що у тебе ВЫ»

Ведучий пропонує учасникам розробити рекомендації для людей, які дізналися про те, що у них ВІЛ-інфекція.

Можливі рекомендації:

Якщо ти дізнався, що у тебе ВІЛ:

•      подумай, кому необхідно сказати про свій діагноз, а кому ні. Будь готовий до того, що деякі люди можуть відмовитися від спілкування з тобою, коли дізнаються про твій діагноз;

•     дізнайся у лікаря, що необхідно робити, щоб уникнути інших інфекцій і хвороб, у першу чергу простудних, венеричних і опортуністичних;

•     дізнайся про свої обов’язки і права;

•      сприймай себе таким, який ти є. Тобі жити ще мінімум декілька років. Краще провести ці роки у злагоді із самим собою;

•      не шукай винних у твоєму заражені. А якщо все ж таки знайдеш, пам’ятай, що після цього у тебе не зникне ВІЛ;

•      пам’ятай, що лікарі не всесильні, а такі ж люди, як і ти. Від тебе вони відрізняються тільки тим, що більше знають про ВІЛ;

•      пам’ятай, що через рік твоє здоров’я буде таким же, як і тепер. А що буде через 7 років і далі, залежить від тебе;

Післямова ведучого

Пам’ятайте, що ВІЛ або СНІД — не привід для дискримінації. Люди, що живуть з ВІЛ/ СНІД також відчувають емоції і почуття. Тай люди відчувають себе ізольованими, не отримуючи підтримку, у якій е потреба. Саме толерантне ставлення кожного з нас може змінити думку суспільства на цю проблему.

Підбиття підсумків

Учасникам пропонується закінчити речення:

•      «Мені було корисно...», або «Я зрозумів, що...».

Використана література

1.     Безпалько О., Савич Ж. Модуль «Спілкуємось та діємо»: Навч. - метод. посіб.— К.: Навчальна книга, 2002.— 112 с.

2.     БФ «Червона стрічка».— Харків.

3.     Ворник Б. М., Голоцван О. А, Коломієць В. П., Таталаєв К. О. Модуль «Прояви турботу та обачливість».— К: Навчальна книга, 2002.— 152 с.

4.     Проект «Подолання стигми і дискримінації, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією і СНІДом».