Дійові особи: 

Катя - голова активістів
Костя - розумний хлопчик
Павлуша - 1 активіст
Оля - 2 активіст
Таня - 3 активіст
Михайло - 4 активіст
Анатолій - 5 активіст
Ірина - 6 активіст
Шкільний
Бабуся

На сцені 6 активістів, проводирка Катя, розумний хлопчик Костя

Катя: Ну що, всі зібралися? Через тиждень 8 березня. Нам треба підготувати щось, щоб мам привітати. Тамара Федорівна захворіла, так що доведеться все робити самим. Які є пропозиції? 

Костя: Треба все ретельно продумати і опрацювати. Я можу взяти на себе загальне керівництво. 

1 активіст: Ага. Ти вже брав минулого разу, на Новий рік. І що вийшло? 

Костя: А що? 

2 активіст: А ти сам не пам'ятаєш? Тамара Федорівна знепритомніла, коли ти п'яного Діда Мороза грав, а директор школи взагалі пішов, побачивши на сцені Снігуроньку в декольте. 

Костя: (з патетикою) Так я ж життя екстраполював на нашу шкільну сцену. 

Катя: Не лайтеся хоча б зараз. Про твоє керівництво ми ще поговоримо. А зараз нам ідеї потрібні. 

3 активіст: А давайте не будемо мучитися і фотогазету мамам подаруємо? 

Всі: Як це? А що це? 

3 активіст: А це ми всі принесемо з дому фотографії своїх мам. Наклеїмо їх і підписи смішні напишемо. 

Костя: Ага. Знаю я ваше почуття гумору... 

Катя: А що ТИ пропонуєш? 

Костя: Треба думати. (Починає ходити по сцені, заклавши руки за спину, потираючи потилицю, періодично зупиняючись і дивлячись в стелю) 

4 активіст: А давайте спектакль поставимо? 

Решта: Який? 

4 активіст: Ну щось про маму. Грейс у вогні, наприклад. А що? Там цілком собі мама. 

Катя: Ні, не потягнемо. Складно це. 

5 активіст: Ну тоді «Ріпку». Це дуже просто. І казка сімейна. 

Костя: Ага. Розумно. Сімейна. Тільки без мами. Жучки внучки є, а мами немає. 

6 активіст: А я віршик про маму знаю. Може знадобиться? 

Катя: Ну прочитай. 

6 активіст: 
Багато мам живе на світі, 
Всією душею їх люблять діти, 
Тільки мама є одна, Хто вона? Відповім я: Це ж люба матінка моя! 

Катя: Це добре. Коротко і ясно. 

Костя: Але вже дуже по піонерськи якось. Хоча... на безриб'ї і рак - риба. 

1 активіст: А давайте концерт влаштуємо. Ну всякі там танці, пісні, байки. А? 

Катя: Перша хороша ідея. Чудово. Давайте програму концерту складемо. Костя, ти ось що вмієш? 

Костя: Я? Я можу числа великі усно множити. 

Всі: Як це? Ану покажи? 

Костя: Ну загадуйте. 

5 активіст: 187654 помножити на 978. 

Костя (після невеликої паузи): 116 467 000 342. 

Пауза. 

Катя: Ух ти! А це правильна відповідь? 

Костя А ти перевір. 

Катя: А в мене калькулятора немає. 

Костя Ось і у мам на концерті, напевно, не буде. Так що пройде. 

Катя: Ну дубре. А хто ще що вміє? 

1 активіст: А я танцювати вмію. Хочеш, покажу. 

Всі: Ну, валяй! Станцюй! 

Танець. На сцену виходить бабуся одного з активістів, в довгому пальто, в хустці, з авоською. 

Бабуся: Павлуша! Внучок! Ну невже найшло?! 

Павлуша: Ой, а ти що тут робиш? 

Бабуся: Ну як же, Павлуш? Уроки давно закінчилися, всі вже по домівках сидять, тільки тебе все немає. І обід холоне. 

Павлуша: Бабуся, ну я ж справою займаюся. 

Бабуся: Ну які це можуть бути справи в твоєму віці? Всі діти як діти. Он Сергійко з другого під'їзду в Денді «ріжеться». У Іванівни внучок в якомусь Ін-тер-не-ті годинами сидить. Колька сусідський перед телевізором весь день просиджує. Всі по домівках, всі при батьках, тільки ти в школі. 

Павлуша: Ну зараз. Іду. Ось закінчимо і йду. 

Бабуся йде, бурмочучи. 

Катя: Ой... Як же це ми... 

Всі: Що? Що таке? 

Катя: Мам вітати будемо, а про бабусь зовсім забули. Вони ж он як про нас дбають. 

4 активіст: Ой, а я як раз про бабусю вірш знаю. Може вставимо в концерт? 

І бабусеньку свою
Дуже сильно я люблю
В неї зморшок вже немало
І на лобі сива прядь
Так і хочеться помацать
І поцомать-поцілувать! 

Катя: Добре. Залишимо. Ну є ще таланти? 

Черговий номер

Костя: Родзинки якоїсь не вистачає. Все якось звично... 

Всі: Знову йому все не так. Критикуєш - пропонуй! 

Костя: От би їх здивувати чимось, щоб запам'ятався саме цей концерт. 

Катя: Так що ж ми можемо такого разючого зробити? 

Костя: Отож-бо й воно, що МИ не можемо... 

На сцені з'являється дивна істота: у величезній шубі, в ковпаку або великій шапці з помпоном, з яскравим шарфом. Це Шкільний. 

Шкільний: А я вам не можу допомогти? 

Всі: Ой, хто це? Я його боюся! 

Шкільний: Та не бійтеся, я тихий. Я - Шкільний. Ну як домовик, вагонний, водяний. Я тутечки при вашій школі вже років 30 живу. 

Катя: А чому ми про тебе, ой, вибачте, Вас, нічого не знаємо? Раніше не бачили? 

Шкільний: А навіщо? Я за порядком стежити приставлений. Щоб не бешкетували учні, щоб вчителі не кривдили діточок, щоб шапки і шкарпетки ваші з роздягальні не пропадали. Мені на люди показуватися не велено. 

Костя: А зараз як же? 

Шкільний: Так нудно мені. Давненько в школі в такий час нікого не було. Я завжди один тут блукаю. А сьогодні ось ви залишилися, ну я і сидів у куточку тихенько, вас слухав. І вирішив здатися. Ви тут співали, танцювали, порадували старого. І розохотили. Теж хочеться щось таке зробити. На старості-то років. Підійду я вам? 

Всі: Так, здорово! 

Виступ Шкільного. Його номер повинен бути самим цікавим і незвичним в програмі. 

Шкільний: Ну мені пора. Може ще й побачимося. (Зникає) 

Катя (дивлячись на годинник): Ой, пізно як. Пора по домівках. Концерт майже готовий. Можемо і відпочити. 

Всі починають збиратися, одягатися, розходитися. 

Костя: Почекайте. Ми щось забули. 

Всі повертаються обличчям до залу. 

Катя Так. Ми забули сказати, що все, вами побачене, - правда. Що ось так ми готували наш концерт.

Костя: Або не так. 

1 активіст: Але це не важливо. 

2 активіст: А важливо те, що ми тут. І що ви тут. 

3 активіст: І що ми хочемо привітати вас з вашим святом. 

4 активіст: І ще раз нагадати вам, що ми вас дуже любимо. 

5 активіст: Хоча іноді й сердимося, і доставляємо неприємності. 

6 активіст: Але ми - ваші діти. А ви - наші мами і бабусі. 

Катя: І те, що ми разом, і любимо один одного - важливіше за все на світі. 

За матеріалами scenario.fome.ru