Колядки - найдавніші українські пісні - Виховні години та позакласні заходи - Заступник з виховної роботи
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
 
Меню сайту
Наше опитування
Відвідувач сайту - хто Ви?
Всього відповідей: 9496
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сьогодні нас відвідали:

Головна » Статті » Виховні години та позакласні заходи

Колядки - найдавніші українські пісні

                   Колядки - найдавніші українські пісні

Мета: Поглибити знання учнів про походження і символіку обряду колядування,

Обладнання: атрибутика колядників - зірка, місяць, маски ряжених, печиво.

Хід уроку

Учитель
Сьогодні ми будемо говорити про колядки як найдавніший вид української поезії, тому що вони розповідають нам про світогляд наших далеких предків.

Наші пращури поділили світ на чотири сторони схід, захід, південь, північ. Так само поділили добу - ранок, день, вечір, ніч; рік - зима, весна, літо, осінь - усе за рухом сонця.

А тепер подивіться на це коло. Це річний рух Землі навколо Сонця. Отже, коли весняне сонце - природа відроджується; влітку ж, коли сонячна сила найбільша, природа розквітає найбуйніше. А 7 липня ми святкуємо Купала - свято літнього сонцестояння, коли день найбільший. Після цього день скорочується, природа мало-помалу завмирає. Зима - смерть природи. Чому це відбувається, людина не могла пояснити У світі, уявляла вона, відбувається боротьба добрих і злих сил, світлих і темних. З настанням зими починають перемагати ворожі сили, скорочують день. крадуть у сонця силу. І нарешті, 25 грудня, коли день найкоротший, ніч найдовша, вважалося, що природа вмерла і сонце також. Його з'їдає злий Корочун - темне праслов'янське божество. Отже, в природі було два переломних моменти: день літнього і день зимового сонцестояння. Людина вірила, що своїми магічними діями вона зможе допомогти природі, сонцеві в їх змаганні з темними силами. Всеслов'янська богиня неба - Коляда (коло - сонце) - народжувала нове сонце в дніпрових водах - маленького божича. Цьому новонародженому треба було всіляко допомагати. І люди виконували різні магічні дії. Насамперед вони проганяли злого Корочуна, який намагався вкрасти нове сонце. "Утікай, утікай, Корочун!” - кричали древні слов'яни.

А тепер давайте згадаємо, який обряд дійшов до наших днів.

Учень
До наших днів дійшла гра "калита". Саме слово "калита” також означає сонце (від коло). Це круглий корж з маком і медом, який мав усередині дірку і підвішувався лід стелею. Молодь на вечорницях намагалася вкусити цей корж. Хлопець сідав на кочергу, ніби на коня. скакав і приказував: "їду, їду калиту кусати”. Біля коржа стояв інший хлопець із сажею і квачем і відповідав: "А я буду по губах писати!"

- А я вкушу!

- А я впишу!

Не злазячи з кочерги, хлопець намагався вкусити коржа, це йому не вдавалося, його мастили сажею по губах, сміялися і проганяли.

Учитель
У цій грі ми бачимо давню символіку. Все це відбувалося наприкінці грудня, коли день найкоротший. Підвішений круглий корж символізував сонце. Хлопець на кочерзі втілював нечисту силу, темну, злу. Того ж Корочуна, який намагався вкрасти нове світило. От бачите, як до наших днів у формі гри дійшов давній обряд, який записано на Вінниччині

На Черкащині, наприклад, той, хто був на кочерзі, звався лан Кочержинський. Він питав пана Калитинського чи дозволить калиту кусати. Щоб це зробити, панові Кочержинському треба було витримати іспит - відгадати загадки. А ще його всі засмішували, а він не мав права сміятися.

Після цього обряду колядники ходили опівночі із зіркою від хати до хати і сповіщали про народження нового сонця.

У давнину семикутна зірка означала сонце. Колядники заходили в двір, будили господаря: "Прокинься, господарю, прокинься, в твій дім заходить нове сонце!” і в колядках, і в піснях, які вони співали, говорилося про сонце, місяць, зорі, тобто небесні божества.

Ой вийду, вийду на круту гору,
Ой бачу, бачу в морі корабля.
В тому кораблі троє оконців:
Перше оконце - ясноє сонце,
Друге оконце - ясен місячик,
Третє оконце - дрібна зірочка,
Дрібна зірочка - Галя дівочка.

Ще є давніші колядки про головні слов'янські божества. Давайте їх зачитаємо.

(Учні читають)

Стоїт же, стоїт нова світленька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидят,
Три гості сидят, три товариші:
Єдєн товариш - ясне сонечко,
Другий товариш - та місяченько,
Третій товариш - та дробен дощик.
Сонце же мовит: "Нема над мене.
Як же я зійду в неділю рано,
Зогрію ж бо я гори й долини,
Гори й долини, поля й дуброви,
Морози спадут, а роси станут”.
Місяць же мовит: "Нема над мене.
Як же я зійду разом з зорями,
Урадуют се гості в дорозі,
Гості в дорозі, войська в обозі”.
Дробен дощ мовит: "Нема над мене.
Як же я піду три рази мая,
А зрадує се жито, пшениця,
Жиго, пшениця, всяка пашниця,
Єудут снопоньки, як повозоньки,
будут копоньки, яко звіздоньки.

* * *

А в цього ґазди білії двори,
Ой дай. Боже!
На його дворі три царі стоять.
Ой стоять, стоять та й перечуться.
Ой один каже, що земля більша
Ой другий каже, що небо більше.
Ой третій каже: "Не перечмося!
Купімо собі шовковий шнурок,
Як поміримо-то й повіримо.

* * *

Є земля більша - гори, долини,
Гори. долини ще й полонини.
Є небо менше, бо всюди рівне,
"То той один цар - світлий місяць,
А то другий цар - ясноє сонце,
А то третій цар - дрібненький дощик”

Отже, ми з вами уже з'ясували, що 25 грудня сходилися кінець старого і початок нового життя природи. Люди вірили, що саме в цей час у природі відбувається те, що було на початку світу. Тобто в одну якусь мить все зводилося до первісного хаосу, а годі вже починалося нове світотворення. І цьому світотворенню треба було допомогти. Насамперед магічним відгадуванням загадок. Найстарший, наймудріший член роду загадував загадки про небо, землю, космос. Чим більше загадок відгадають, тим легше буде небесним божествам знову створити світ з первісного хаосу.А які ви знаєте загадки про землю, місяць, небо, сили природи?

- За лісом, за пралісом золота діжа сходить. - Поле неміряне, вівці нелічені, пастух рогатий.

Учитель
Такі ж загадки збереглися і в древніх піснях-колядках.

(Учні розповідають)

Да й збігла, збігла з поля сторожа,
Святий вечір.
Да й ударила з коня в ворота.
- Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
- Не сплю, не лежу, стрілочки стружу,
Которі луччі - в пучечки в'яжу,
В пучечки в 'яжу - на Дунай пускаю:
"Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки.
Як одгадає, так моя буде.
Не одгадае - не моя буде,
Ой що ж то горить без полум'я?
Ой що ж то росте без коріння?
Ой що ж то біжить без повода?”
Золото горить без полум'я,
Камінь росте без коріння,
Водиця біжить без повода.

Отже, загадки про частини світу, про стихії, з яких утворився світ (а вірили, що світ утворився з чотирьох стихій: води, вогню, повітря і каменю). А на початку світу було синє море. А ще люди весь світ, космос уявляли у формі дерева. Бо дерево було універсальне. Воно орієнтувало на пори року, на сторони світу, а ще мало триєдину будову: вершину (крону), стовбур і корінь. Крона належить небесному світові, стовбур - земному, а корінь знаходиться під землею. Людина саме так І уявляла світ, який складався з трьох світів - небесного (світ богів) .земного (світ людини) і підземного (світ підземних божеств і померлих предків), Це дерево є скрізь - у вишивці, різьбі, витинанках, піснях і колядках”. Навіть себе людина теж осмислювала як дерево (відповідно до триєдиної будови). На вершині дерева ми бачимо птахів, біля стовбура - людей і звірів, а в коренях - змій, жабів. І оцей давній символ - птах на вершині світового дерева - присутній у всіх колядках. Це образ космосу. Отой світовий птах створює світ. Він народжується з моря, бо предки уявляли, що до початку світу не було нічого, тільки безконечна вода, з якої потім утворився світ.

Пісні про створення світу також співалися 25 грудня. Це теж колядки, в яких знаходимо уламки давньо-слов'янських міфів про створення світу або й самі міфи”

(Учні співають)

Стояла сосна серед Дунаю. Дай, Боже!
На тій соснойці сив сокіл сидів. Дай, Боже!
Крильцями стрі'пав, в Дунаєць упав. Дай. Боже!
Вийшов він відтам третього року. Дай, Боже!
Виніс він відтам троє насіння. Дай. Боже!
Перше насіння - чорна землиця. Дай. Боже!
Друге насіння - яра пшениця. Дай, Боже!
Третє насіння - зелена трава. Дай, Боже!
Чорна землиця - хпіб ізродиться. Дай, Боже!
Яра пшениця - для коровайця. Дай, Боже!
Зелена трава - для худобоньки. Дай, Боже!

От вам міф, А Дунай в усіх піснях символізує воду взагалі, будь-яку воду, як і сине море. Приспів "Дай, Боже!” - це заклинання. Людина ніби стверджувала: щоб було так, адже всі давні пісні були заклинальними.

Учень

І ще є колядки про створення світу:
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А полем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
- Та спустимеся на дно до моря,
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми.
Та нам ся стане чорна землиця,
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми.
Та нам ся стане ясне небонько.
Ясне небонько, світле сонінько,
Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, срібні звіздочки.

Учитель
Тепер ми знаємо, як уявляли люди створення світу. Отже, дерево з птахами - це образ космосу, вже впорядкованого світу. Цей образ зберігся в різних варіантах до наших днів. Ось, наприклад, чернігівська колядка. Спочатку давній символ, а далі слова пізніші, вже стосовно парубків:

Що в пана Йвана на яго дварі,
Святий вечір!
На яго дварі там явір стояв.
На тім явару три голуби сизиє.
Три голуби сизиє, три браточки рідниє,
Вани сиділи, раду радили,
Катораму йти службу служити:
Ой чи старшому, середущому,
Самому меншому службу служити.

Образ космосу - світове дерево - присутній і в наших піснях, орнаментах, вишивці тощо. До нас дійшли давні символи, уламки стародавніх уявлень про світ. Згадаємо, наприклад, відому нам колядку парубкові:

Ой у Києві та й на торгові,
В неділю, в неділю рано
Синєє море заграло.
Там Петрусь ходить, коника водить.
- Ой коню, коню, продам я тебе.
Продам я тебе за сто червоних.
- Ой пане, пане, не продай мене,
Не продай мене, спогадай на те,
Як я тебе ніс через чорний ліс,
А за нами гнались турки і татари.
Ой як я скочив - Дунай перескочив,
Дунай перескочив, копитця не вмочив.

Колядка героїчна, величає парубка і його коня, а приспів - давній уламок її, нагадує про те синє море, що лежить в основі світу. Так само й інші колядки.

А ось ще колядка, в якій згадується сонце без зв'язку зі змістом. Вона має шлюбну символіку: шовкова трава, золотий перстень -- символи дівоцтва:

Жала Ганнуся шовкову траву
Ой рано, ой рано-рано.
Сонечко зійшло кохано.
Та й упустила золотий перстень.
Та й пішла вона лужком-бережком.
Зустріла вона трьох косариків.
- Ви косарики, рідні братчики,
Викосіть мені шовкову траву,
Ви найдіть мені золотий перстень,
Першому буде шовкова трава,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буду сама молода,
Сама молода, як та ягода!

Отже, колядки - найдавніший пласт поезії, пов'язаної з уявленнями людини про світ, небесні і земні сили. Свято зимового сонцестояння і створення світу святкували всі народи Європи, з прийняттям християнства колядками стали називати і пісні, в яких оспівується народження Христа. [4]

 

4. Загадки як традиційні українські фолькльорні ігри.

 

Розглядаючи питання народних методів розвитку дитини, М.Г.Стельмахович відзначає, що "окрасою" народної педагогіки є ігри у вигляді різноманітних загадок і дає їх тлумачення: "Загадка - це короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати" [5]

Загадки не є суто педагогічним явищем. Вони виявляються як помітна складова української фольклорної традиції - уміння відгадувати загадки з давніх часів було мірилом розуму й мудрості. Загадки існують як окремий, самостійний фольклорний жанр, цікавий не тільки дітям, але й дорослим.

Фольклорні загадки на підсвідомому рівні вміщують в собі анімістичний світогляд їх творців.

Міфологізація навколишнього світу, олюднення природи в загадках проявляється в тому, що в них часто природним явищам, тваринам, рослинам, надаються людські риси, вони діють як живі істоти, про них розповідається як про живих:

Вийшла відкісь гарна дівка,
На ній стрічка-семицвітка;
А де з річки воду брала,
Там коромисло зламала.

(Веселка)

Що то за гість,
Що тепло їсть?

(Мороз)

Я старий дідусь,
До мосту берусь;
Хоча й сокири не маю,
Про тоє не дбаю

(Мороз)

В змістовому компоненті фольклорних загадок відбито світогляд стародавніх українців, і перш за все найбільш узагальнене уявлення людини про навколишній світ, своє місце в ньому, своє ставлення до цього світу.

Однією з суттєвих характеристик світогляду є світорозуміння, тобто сприймання, осмислення, пояснення та тлумачення світу людиною. Степан Килимник писав: "Диву дивуєшся ... тому людському бажанню пізнати світ, як він виник, як створився; і який початок світу; і ті щирі намагання пізнати космічні закони вічності, - велетенське значення життєдайного Сонця, зірок, місяця, вітру, дощу, вогню ..." [6].

Уявлення стародавніх українців про картину світу були міфологічними з відповідним поясненням таких його ознак, як походження та побудова, сенс різноманітних природних явищ, що відбуваються в природі, їх вплив на людину. Результати пізнання світу прадавньою людиною певною мірою зберігаються в фольклорі, зокрема в загадках.

У передхристиянський період люди уявляли, що першим проявом Світу було світло, яке виникло з вселенського Хаосу, з темряви. "Як вірили наші предки, Бог, що є творцем, випромінює свій життєвий дух на всі явища. Від нього походить світло, якому ... поклонялись предки" [7].

Наймогутнішою силою природи є сонце, воно пов'язується з міфологічними уявленнями про Світло, саме йому призначено безліч фольклорних загадок.

Пояснення про світоглядне ставлення дрвніх українців до сонця дає Степан Килимник, аналізуючи світоглядовомітологічні (за термінологією С.Килимника) колядки. Він зазначає, що сонце шанують, запрошують, звертаються до нього я" до найдорожчого гостя: пращури вірять, що воно "звеселить усю землю" і "маленьких діток" ... Під маленькими дітьми треба розуміти і маленьких дітей, і все те в природі, що починає народжуватися, що з'являється на світ.

В загадках ці світоглядні уявлення про сонце мають такий вигляд:

За лісом, за пралісом,
Золота паляничка печеться.
Морем, морем,
Золота тарілка плаває.
Високо стоїть,
Одне око має,
Всюди заглядає.
Без дров, без огня,
А світить і гріє щодня.
Всі його люблять,
Всі його чекають,
А хто подивиться –
Кожен скривиться.
Добре, гарне,
На всіх дивиться,
А на себе
Дивиться не дозволяє.

З уявленням про Світло також пов'язані поняття вогню, місяця, зірок, блискавки. В фольклорних загадках як пам'яті поколінь певною мірою зберігаються результати пізнання цих явищ прадавньою людиною.

Вогонь, за давніми уявленнями, - це чоловіче начало життя. Поклоняючись Сонцю та вогню, предки українців бачили в них матеріалізоване, живе втілення Бога-світла.

Вогонь представлено в загадках як батька, як шанованого гостя:

Доки батько народився,
Син по світу находився.

(Вогонь та дим)

Червоний гість
Дерево їсть.

(Вогонь)

Іншою могутньою силою природи є світел Місяць. Сонце та Місяць відрізняються одне від одного зовнішніми ознаками, часом своєї дії:

Золотий пішов,
А срібний прийшов.

Що то за очі:
Одне світить удень,
А друге опівночі?

Золоте сховалося,
А срібне показалося.

Разом з сонцем відходить день, настає ніч:

Чорна корова
Весь світ поборола.

Або:

Махнула птиця крилом -
Закрила півсвіту чорним рядном.

Настає ніч, з'являється на небі місяць:

Чорна корова,
Золоте теля.

(Ніч і місяць)

Спостерігаючи за зміною дня і ночі, прадавні українці бачили, що сонце і місяць мають різне значення для всієї природи, для людей. На думку С.Килимника "наші пращури знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонцеві, і що це другорядна сила, але вона людині потрібна, бо дає світло вночі, обнадіює людину серед темряви” [6].

Первісні люди боялися ночі, і це цілком природно - уночі на людину, її майно, головне худобу, на її життя чикає всяка небезпека: і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все таки спокійніше, бо навколо видно, і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно. Таким чином, місяць був опікуном "подорожніх" на зразок старогрецького бога доріг Гермеса.

На подорожуючих "гостей" ( так звали вдавнину купців) серед темної ночі нападала всяка "лиха сила", вбивала й грабувала. Тож природно, що справді "зрадується гість у дорозі", побачивши у небі ясен місяць".

Місяць вшановано в різноманітних загадках:

Вдень блідніє,
Вночі світить та не гріє.
Без рук, без ніг,
А тільки з рогами,
Та ходить під небесами.

У загадках відбито уявлення українців не тільки про сонце та місяць, але й про їхні промені:

Зайде в дім - не виженеш,
Прийде час - сам вийде.
Іде лісом - не шелестить,
Іде водою - не плюскотить.
Іде лісом - не тріщить,
Іде водою - не хлющить,
Іде до хати - на нього пси не гавкають.

Місяць не буває самотнім на небі:

Поле не міряне,
Вівці не лічені,
Пастух рогатий.

(Небо, зорі, місяць)

Зорям у фольклорних загадках також приділяється багато уваги - з прадавнього часу люди їх бачили, тому поняття "зорі" та "небо" в загадках часто з'єднані:

Розстелений кожушок,
На нім посіяний горошок.

(Небо і зорі)

Якого поля не можна зорати,
На якому полі не можна
Каміння полічити?

(Зоряне небо)

Торох, торох,
Розсипався горох,
Почало світати –
Нема що збирати.

(Зорі, небо)

Міфологічному образу Зорі притаманні деякі людські якості (невідоме давня людина пояснювала через близьке й зрозуміле), та певні магічні риси та дії - вважалося, що Зоря зумовлює випадання роси, рух світил на нічному небі. Ці риси міфологічного образу Зорі зберігаються в українських загадках:

Ішла пані вночі,
Погубила ключі,
місяць бачив - не сказав,
Сонце встало - позбирало.

(Зоря, роса)

Їхала пані до вінця –Загубила гребінця.

(Зоря)

У фольклорі значне поширення мають загадки про воду в різних її фізичних станах - про дощ, росу, сніг тощо:

Коли нема - чекають,
Коли прийду - тікають.

(Дощ)

Живе - лежить,
Помре – біжить.

(Сніг)

Срібний кинджал
В хаті полежав
І зовсім розтав.

(Бурулька)

Взимку горою, А літом водою.

(Сніг)

Сидить дід за подушками
І стріляє галушками.

(Град)

Старий дід мости мостив,
Прийшла молода -
Мости рознесла.

(Мороз, весна)

Стукотить, гуркотить,
Мов сто коней біжить,
Треба стати розгадати,
Що тим коням
Їсти дати.

(Грім)

Категорія: Виховні години та позакласні заходи | Додав: хотина (04.12.2010)
Переглядів: 4373 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
пошук на сайті
Годинник
Друзі сайту
Друзі сайту
Презентації для дітей
http://grushkivka.at.ua
Вчитель-вчителю
Я - Вихователь!
talschool-music Сервер поздоровлень, побажань та привітань МамаТато  З думкою про учня... �������-���� Вязание спицами и крючком музыка, '); Сценарии школьных мероприятий Васильківський РМК< Великовільшанська ЗОШ< поурочные, гдз, учебники
Моя кнопка
 Заступник з виховної роботи



Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz