Для того, щоб створювати справжні свята для дітей, які надовго їм запам'ятаються, потрібно розуміти, чого ж чекають від нас діти, що на­справді буде їм цікаво. Перш ніж розпочинати роботу над сценарієм дитячого свята, необхідно зазирнути в країну дитинства, відчути себе маленьким. 

Крім цього, потрібно орієнтуватися на ті психологічні осо­бливості, які властиві юним глядачам. Отже, звернемося до вікової пси­хології. Кожен вік — якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується великою кількістю змін, що загалом створюють своє­рідність структури особистості дитини на певному етапі її розвитку. 

При переході від одного вікового ступеня до іншого виникають нові утворен­ня, які не існували в попередні періоди, змінюється і сам хід розвитку. 

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов. Це і си­стема вимог, які ставляться до дитини на певному етапі її життя, і сут­ність відносин з оточуючими, і тип знань та діяльності, котрими вона оволодіває, і способи засвоєння цих знань. Зовнішні умови, які визначають особливості віку, діють на дитину не безпосередньо. Об'єктивно одні й ті самі елементи середовища по- різному впливають на кожну дитину, залежно від того, крізь які раніше розвинені психологічні якості вони проходять. Сукупність цих зовніш­ніх та внутрішніх умов і визначає специфіку віку, а зміни відношень міжними зумовлюють необхідність і особливості переходу до наступних ві­кових етапів. Отже, вік характеризується особливостями умов життя та вимога­ми, які ставляться дитині на певному етапі її розвитку, особливостями її відносин з оточуючим, рівнем розвитку психологічної структури осо­бистості дитини, її знань та мислення, сукупністю певних фізіологічних особливостей. Важливо мати на увазі, що загальні вікові характеристики дещо усе­реднені. У роботі з дітьми поруч з віковими особливостями дітей необ­хідно враховувати також індивідуальні особливості, котрі в дітейЧщнієї вікової групи можуть суттєво відрізнятися. 

Психологічні особливості дошкільного віку 
У дошкільному віці продовжується інтенсивне дозрівання організму, виникає нова соціальна ситуація розвитку дитини. Місце, яке займає до­шкільник серед оточуючих людей, суттєво відрізняється від того, котре характерне для дитини раннього дитячого віку. У дитини з'являється коло елементарних обов'язків. Нових форм набувають зв'язки дитини з дорослими: спільна діяльність змінюється самостійним виконанням вказівок дорослого. Суттєвою особливістю цього віку стає виникнення певних стосунків дитини з ровесниками, утворення «дитячого суспіль­ства». Власна внутрішня позиція дитини стосовно інших людей харак­теризується зростаючим усвідомленням власного «я» і значення своїх учинків, великою зацікавленістю світом дорослих, їхньою діяльністю та взаємовідносинами. Особливості соціальної ситуації розвитку дитини виражаються в ха­рактерних для неї видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі. Прагнення прилучитися до світу дорослих у поєднанні з відсутністю необхідних для цього знань та вмінь призводить до того, що дитина опа­новує цей світ у доступній їй ігровій формі. Отже, в дошкільному віці провідним видом діяльності є гра. Гра ви­кликає якісні зміни у психіці дитини: в ній закладаються основи навчаль­ної діяльності. Потребу бути дорослою дитина починає задовольняти у грі, в якій відтворює не тільки трудове життя, а й соціальні відношення, беручи на себе роль дорослих. Таке особливе місце дитини у суспільстві стає основою виникнення рольової гри як своєрідної форми прилучення дитини до життя дорослих.

Виконання ролі у сюжетній грі саме й полягає в тому, щоб виконати обов'язки, які диктує роль, додержуючись прав стосовно інших учасни­ків, гри.

Орієнтир на ровесників, на думку дитячого колективу формує в ди­тини соціальні почуття: самостійність, уміння слідувати за групою, здат­ність поділяти хвилювання. У результаті спілкування з ровесниками у дитини виявляється потреба у визнанні себе іншими.

Таким чином, гра на цьому етапі стає символічною по своїй суті. Використання дитиною символів у грі — суттєвий момент у розви­тку її психіки. Використання символів, здатність заміняти один об'єкт іншим — надбання, що забезпечує у подальшому житті оволодіння соціальними знаками.

Ігрова діяльність сприяє розвитку довільної уваги та пам'яті. Свідома ціль — зосередити увагу, запам'ятати і пригадати — виділяється дити­ною найшвидше і найлегше у грі. Адже самі умови гри вимагають зо­середженості на змісті розіграних дій та сюжету. Потреба у спілкуванні, в емоційному заохочуванні примушує дітей цілеспрямовано зосереджу­ватися та запам'ятовувати.

Гра також впливає на інтелектуальний розвиток: у грі дитина вчить­ся узагальнювати предмети і дії, використовувати узагальнене значенім слова тощо.

Рольова гра має важливе значення і для розвитку інших форм психо­логічної діяльності. Так, уява починає розвиватися лише в умовах гри та під її впливом.

Дещо інакше відбувається гра у старших дошкільнят. Якщо малюки, виконуючи окремі дії, запозичені у дорослих, ще не беруть на себе роль, що відповідає цим діям, то старші діти вже починають виконувати якусь певну роль. На цьому етапі дитину починають цікавити саме стосунки між людьми.

Дошкільний вік — це період, під час якого відбувається колосальне збагачення та упорядкування почуттєвого досвіду дитини, оволодіння специфічними людськими формами сприйняття і мислення, бурхли­вий розвиток уяви, формування початків довільної уваги та змістовної пам'яті.

Особлива сфера розвитку сприйняття — формування естетичного сприйняття художніх творів та різноманітних видів мистецтва. У цьому віці проявляється здатність дитини до сприйняття музики та естетичних переживань, пов'язаних із нею.

Спостереження за дитиною дошкільного віку засвідчують багатство її уяви. Складається враження, що дитина існує ніби одночасно у двох світах — у реальному світі та світі власної уяви, який проявляється в грі, малюнках, придумуванні казок та різних сюжетів. Дослідження показа­ли, що розвиток уяви — не причина, а результат оволодіння ігровою та іншими видами діяльності. Початкові форми уяви досить бідні і виника­ють лише в ході виконання самої діяльності. Лише поступово протягом дошкільного дитинства уява набуває відносної самостійності. Основна лінія розвитку уяви — її поступове підпорядкування свідомим намірам, перетворення на засіб втілення власних задумів.

Дошкільне дитинство — вік переважно мимовільної уваги та пам'яті. Дитина уважна тільки до того, що для неї цікаве, що збуджує її емоції, і запам'ятовує лише те, що притягує її увагу і ніби «запам'ятовується саме». Значно легше запам'ятовуються наочні образи, ніж словесні су­дження. Навіть для запам'ятовування тексту більше значення має ритм і рима, ніж зміст. Але це не означає, що дитина в цьому віці взагалі не здатна до довільної уваги та запам'ятовування. У кінці дошкільного віку формується можливість усе довшого управління увагою, починає розвиватися словесна змістовна пам'ять, яка до 7 років майже зрівню­ється з образною.

Формування дитячої особистості тісно пов'язане з формуванням емоційно-вольової сфери, сфери інтересів та мотивів поведінки.

Чим старшими стають діти, тим частіше вони починають орієнтува­тися на те, яке значення має той чи інший вчинок, на погляд оточую­чих. Нове місце дошкільника у системі людських відносин додає йому більшої самостійності. Відокремлюючись від дорослого, дитина вступає в активні взаємовідносини з ровесниками. Ці стосунки теж реалізуються у грі. Дитина бере на себе роль і тим самим стає зобов'язаною виконува­ти певні дії, підкоряючись певним правилам поведінки. Значення гри у формуванні волі дитини полягає в тому, що в грі вона привчається діяти відповідно до громадських і моральних обов'язків, які необхідно вико­нувати у цій ролі.

Малята роблять те, що їм приємно і не потребує особливих зусиль. Здійснюючи об'єктивно позитивні вчинки, діти не усвідомлюють їхньої об'єктивної користі, не усвідомлюють своїх обов'язків стосовно інших. Почуття обов'язку зароджується під впливом тієї оцінки, яку дають до­рослі вчинкам дітей. На основі цієї оцінки у дітей починає розвиватися диференціація того, що добре, а що погано. Насамперед вони вчаться оцінювати вчинки інших дітей. Пізніше діти вчаться оцінювати і свої вчинки. Так розвивається самооцінка.

Особливості початкового етапу шкільного життя

У цьому віці змінюються взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Так, процес гальмування (основа самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільників. Але схильність до збудження ще надто велика — звідси непосидючість молодших школярів.

Отже, для дошкільного дитинства провідним видом діяльності була ігрова діяльність. Провідною ж діяльністю молодшого школяра стає на­вчання, яке істотно змінює мотиви поведінки, відкриває нові джерела розвитку пізнавальних та моральних сил. З'являється такий тип діяль­ності, як контроль.

Управління своєю поведінкою на основі заданих зразків сприяє роз­витку у дітей довільності як особливої якості психічних процесів. Вона проявляється в умінні свідомо ставити цілі діяльності та шукати і знахо­дити засоби для їх досягнення, у подоланні труднощів та перешкод.

Довільність, внутрішній план діяльності та рефлексія — основні но­воутворення дитини молодшого шкільного віку. Зауважимо, що в основі- рефлексії лежить уміння наче зі сторони розглядати й оцінювати власні думки та дії (аналіз власних суджень із точки зору їх відповідності умо­вам та задумам діяльності).

Можливості дитини аналізувати та диференціювати предмети пов'язані з формуванням у неї більш складного виду діяльності, ніж сприйняття і розрізнення окремих властивостей речей. Цей вид діяль­ності називається спостереженням. Дитина може самостійно планувати роботу сприйняття і втілювати її у зв'язку із замислом, відділяючи голов­не від другорядного. Таке сприйняття, синтезуючись з іншими видами пізнавальної діяльності, набуває форми цілеспрямованого й довільного спостереження.

Так наприкінці молодшого шкільного віку діти вже володіють довіль­ною увагою, концентруючи її на будь-якому матеріалі, що є важливим досягненням цього віку.

Обидві форми пам'яті, довільна й мимовільна, зазнають у молодшо­му шкільному віці таких якісних змін, завдяки яким установлюється їх тісний взаємозв'язок.

У цьому віці зростає кількість суджень, у яких показові моменти зве­дені до мінімуму і об'єкти характеризуються за більш-менш суттєвими зв'язками.

Поряд із конкретно-образним мисленням потрібно поступово ви­ховувати у молодших школярів найпростіші прийоми мислення аб­страктного, яке передбачає пошук причин предметів і явищ, що по­требують пояснення.

Молодші школярі вже вміють керувати своїм настроєм. Дітям 8— 10 років притаманний тривалий радісний, бадьорий настрій.

Особливості підліткового періоду

•Лерехід від дитинства до дорослості становить основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в цей період — фізично­го, розумового, морального й соціального. В усіх напрямах відбува­ється становлення якісно нових утворень, з'являються елементи до­рослості у результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин із дорослими та однолітками, інтересів, пізнавальної та навчальної ді­яльності, змісту морально-етичних норм, що зумовлюють поведінку, діяльність і стосунки.

Важливий фактор розпитку особистості підлітка — його власна соці­альна активність, спрямої ана на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову відповідних ст ісунків із дорослими та товаришами, нарешті, на самого себе.

Загальна спрямованість у розвитку дорослості підлітків може бути різною, і кожен напрям може мати багато варіантів. Важливість підліт­кового періоду визначається тим, що в ньому закладаються основи і на­мічається загальна спрямованість у формуванні моральних та соціальних установок особистості.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка стає уявлення про себе вже не як про дитину. Він починає відчувати себе дорослим, прагне бути дорослим.

Почуття дорослості як специфічне новоутворення самосвідомості — стрижнева особливість особистості, її структурний центр, оскільки ви­ражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе, людей та світу, визначає специфічне спрямування і зміст його соціальної активності, си-стему нових устремлінь, переживань та афективних реакцій. Специ­фічна соціальна активність підлітка полягає у великій здатності до засво­єння норм, цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих та у їхніх стосунках.

Нерідко самостійна діяльність підлітка має елементи творчості. Йому подобається процес створення нового і взагалі сам процес пізнання. Про­те не у всіх підлітків набуття знань перетворюється на необхідну діяль­ність. Однак, не зважаючи на це, цікавість та допитливість — особливос­ті підлітка. Він відкритий для сприйняття нового, цікавого, суттєвого і, як губка, вбирає в себе різні свідчення та інформацію.

Різноманітні види мистецтва стають своєрідним способом входжен­ня в різні сторони життя дорослих і проблеми людських відносин. Для підлітка характерним є уявне входження в різні ситуації, ставлення себе на місце того чи іншого героя. Через порівняння з героями підліток піз­нає себе. У результаті зіставлення вчинків формуються критерії оцінки різних якостей. Усе це стає засобом етичного та емоційного розвитку підлітка. Завдячуючи різним видам мистецтва, підліток в особливій фор-' '* мі та особливим способом наближається до життя дорослих — оволоді­ває досвідом людських відносин та почуттів, поки що недоступних йому. Уявне освоєння попереджає практичне, що дуже важливо для розвитку особистості підлітка.

Уявне освоєння різних сторін дійсності продовжується й існує в думках.

Виникнення потреби у знанні власних особливостей, інтересу до себе і роздумів про себе — характерна особливість дітей цього віку.

Психологія ранньої юності

Юність — завершальний етап формування особистості. Великі зміни в організмі та зовнішності, невизначеність положення (вже не дитина, але ще й не дорослий) — усе це різко активізує ціннісно-орієнтаційну діяль­ність. Особливо швидко розвиваються спеціальні здібності. У поєднанні зі зростаючою диференціацією спрямованості інтересів це робить струк­туру розумової діяльності більш складнішою, аніж на попередніх етапах. Загальні розумові здібності людини до цього віку вже сформовані.

У цей період закладається така важлива риса, як самоповага, тобто самооцінка, ступінь прийняття чи неприйняття себе як особистості.

Юність — період значного зростання соціальної активності. Рання юність — вирішальний вік для формування світогляду, основи якого було закладено на попередніх етапах. Перший показник становлення сві­тогляду — зростання пізнавального інтересу до найбільш загальних та універсальних законів природи та людського буття.

Слід пам'ятати, що юнаки та дівчата — не пасивний об'єкт вихован­ня, а живі творчі люди, які активно творять своє життя, готуючись тво­рити життя держави.